ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
Протести, перемоги та репресії в Україні
Спеціальний огляд: протести довкола Центру візуальної культури при Могилянці
27 лютого під стінами Національного університету «Києво-Могилянська академія» більше сотні людей зібралися на акцію протесту проти закриття Центру візуальної культури. Скандал довкола Центру почався кількома днями раніше, коли Президент НаУКМА Сергій Квіт спочатку одноосібно закрив виставку «Українське тіло», яка проходила в Центрі, а потім Вчена рада вишу (поза регламентом) призупинила діяльність Центру.
Скандальна виставка, безперечно, привернула увагу засобів масової інформації, можна навіть сказати – відволікла її. Від суті проблеми. Бо для багатьох із тих, хто вийшов 27 лютого під стіни НаУКМА, справа була не тільки і не стільки у виставці. Дії адміністрації вишу лише підкреслили проблеми, які існують в його стінах та в українській науці загалом вже не перший рік.
Протестувати проти проекту «Закону про вищу освіту» від Дмитра Табачника виходили студенти різних вишів України, однак участь у протестах могилянців була найбільш організованою та постійною. У тому числі й тому, що за деякими версіями законопроекту Могилянка могла втратити статус університету. На відміну від багатьох інших вишів, у НаУКМА невдоволення проектом відкрито і публічно висловлювали також представники адміністрації. Більше того, протистояння з Міністерством освіти переходило і в реальну юридичну площину – НаУКМА подавала позови проти Міністерства щодо несправедливого скорочення держзамовлення.
Тому ще більш парадоксальним на фоні такої позиції адміністрації виглядає її тиск на ЦВК та конфлікти, які час від часу виникали довкола його діяльності. Адміністрація вишу постійно звинувачувала керівників Центру у тому, що вони не йдуть на діалог і компроміс, не налагоджують комунікацію належним чином. У той же час жодний із діючих центрів на території НаУКМА не був настільки «комунікабельним», як ЦВК. Зокрема Центр писав подання щодо кожного зі своїх заходів (а не раз на місяць, як інші теми), надсилав анонс «нагору» про кожен із них. Сергій Квіт знав про виставку «Українське тіло» заздалегідь, але закрив її вже після офіційного відкриття. Важко уявити подібну ситуацію у західних автономних університетах, на які так любить рівнятися НаУКМА. У цьому випадку можна говорити про класичне подвійне мислення – за автономію та демократичне управління на словах, але порушення цих принципів у дії.
Є ще одна дуже важлива річ, на якій варто наголосити, і яка не потрапила в поле зору ЗМІ. Багато з тих, хто вийшов на підтримку ЦВК у цій ситуації, захищали найактивніший осередок публічного наукового життя НаУКМА. Уже кілька років у приміщенні Центру регулярно проходять наукові заходи міжнародного рівня, у кількості немислимій до цього в Україні (24 лекції іноземних гостей і 12 міжнародних конференцій за участі 57 науковців світового рівня). Ці заходи, майже завжди організовані на голому ентузіазмі, стали майданчиком для розвитку справжньої наукової дискусії щодо найгостріших проблем соціально-гуманітарних наук та українського суспільства. У ЦВК виступали науковці світового рівня із різних країн, зокрема Президент Міжнародної соціологічної асоціації Майкл Буравой, антрополог з Центрально-Європейського університету Дон Калб, французький філософ Мішель Онфре, добре відомі в Україні історики Тімоті Снайдер, Андреа Граціозі та Джон-Пол Химка та багато інших. Ці заходи проводилися не «для галочки» організаторам та доповідачам, як багато академічних конференцій, без ганебного явища пострадянської науки «заочної» участі лише заради публікації тез, а тому що одним людям справді цікаво поділитися результатами своїх досліджень, а іншим – справді цікаво послухати та обговорити їх.
Усі ці заходи були свого роду антитезою бюрократизованій і формалізованій «науковій діяльності» в рамках української освіти та науки. Той, хто хоч раз бачив захист дисертації у спеціалізованій вченій раді за вимогами Вищої атестаційної комісії, зрозуміє про що йде мова. Для учасників ЦВК, на відміну від ВАК або ж Департаменту атестації кадрів МОНмолодьспорту, який її замінив, важливіший зміст дослідження, а не його викладення у точності із формальними (і часом абсурдними) вимогами. Для багатьох молодих дослідників, які бачили публічне життя західної «академії», заходи Центру були унікальним відтворенням досвіду живої науки в Україні. І саме цей досвід вони захищали, відстоюючи Центр.
Противники Центру (в основному представники «Свободи»), як відомо, не оминули протест своєю увагою. І в цьому випадку ультраправі теж, варто підкреслити, протестували не лише проти скандальної виставки, а й проти ЦВК як такого, як «розсадника ліваків», тобто осередку науки, яка не боїться гострої соціальної критики, не цурається піднімати замовчані соціальні проблеми, свідомо займає громадянську позицію, а не приховує її за псевдонейтральним об’єктивізмом. Цей протест звучав не вперше – спроби зірвати заходи Центру, погрози його співробітникам мали місце і раніше. Зокрема, 20 листопада 2010 р. газовими гранатами була зірвана дискусія та кінопоказ у ЦВК присвячені насильству над трансгендерними людьми.
При цьому у студентських протестах роль крайніх правих мало відрізняється від їх ролі у протестах загалом (див. попередній аналітичний огляд Центру дослідження суспільства). Їм добре вдається «примазуватися» до різноманітних соціально-економічних протестів та імітувати вдалі протестні кампанії. Ось приклади лише з минулого тижня. 20 лютого в Києві «Студентська свобода» організувала свій протест проти проекту «Закону про вищу освіту». Присутність гасел, які ліва студентська профспілка «Пряма дія» використовувала у своїй кампанії проти цього проекту, здивувала навіть симпатиків «Свободи». Адже раніше праві не раз відкрито висловлювали свою антипатію до представників «Прямої дії», включно з фізичними нападами на її активістів. Але побачивши успішність студентської кампанії, «Свобода» не погребувала спробувати отримати з неї політичні дивіденди. Цього ж дня «Свобода» спробувала долучитися до протесту студентів «Міжнародного медичного коледжу», які протестували проти закриття навчального закладу, не зважаючи на те, що студенти наголошували на позапартійності свого протесту.
Можна підбити деякі проміжні підсумки. Днями з розгляду був відкликаний міністерський проект «Закону про вищу освіту». Його місце посів узгоджений проект, участь у розробці якого брали, в тому числі, представники вишів та студентського руху. Такий розвиток подій можна вважати важливою перемогою для студентського протестного руху. Є сподівання, що прийняття цього законопроекту, окрім зменшення наступу на безкоштовну освіту, дасть дорогу реальній університетській автономії та сприятиме розвитку демократії не лише на словах у стінах українських вишів. Можливо, він попередить в майбутньому виникнення таких ситуацій, як із Центром візуальної культури, посприявши викоріненню самоуправства і бюрократії.
У той же час Сергій Квіт пішов на перемовини із ЦВК та начебто дозволив відновити його роботу. Начебто, бо діяльність Центру буде відбуватися на хитких офіційних підставах, адже відповідне рішення Вченої ради НаУКМА ще не переглянуте. Сподіваємося, що подвійне мислення вдасться подолати і Центр візуальної культури незабаром відновить свою повноцінну роботу як важливий осередок критичних соціально-гуманітарних досліджень у нашій країні.
Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний науково-дослідний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, позитивні та негативні реакції на них влади або інших об’єктів протесту в Україні на основі регулярного моніторингу більше 180 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.
Контакти:
Володимир Іщенко + 38 097 3964499
Оксана Дутчак + 38 050 7019871
info@cedos.org.ua