Що ближче до початку Чемпіонату, тим прискіпливість світової спільноти до нашої країни наростає ще більше. Вже майже не чути закликів до політичного бойкоту – все більше прагматиків і не дуже визнають цей механізм тиску неефективним.
Тут на порятунок підтримки градуса зніяковіння від нас приходять шановні депутати. Крім того, захисники тварин постійно нагадують, що котиків і собачок їм теж жаль.
І от, коли, здавалося б, гірше вже нікуди для іміджу приймаючої країни, з’являються таблоїдного пошибу репортери і, ніби змовившись (у чому їх неважко запідозрити – вони цитують одне одного і товчуть у ступі одні й ті ж самі перебиті факти) вкидають «странє уґля» – не де-небудь, а на BBC1 учора було продемонстровано фільм, де показано «всю правду про українських фанатів aka нацистів». Причому, робиться це за менш, ніж два тижня до початку «Євро» – дивна тактика, адже, якби намірами було застерегти, то це потрібно було б робити заздалегідь, а не зараз, коли вже всі квитки куплено, транспорт замовлено, готелі заброньовано чи домовлено, тощо. Так, данські медіа заздалегідь застерегли надто зухвалих своїх фанатів від поїздок, попередивши про безцеремонність футбольного спецназу в Україні – ще 12 жовтня минулого року.
На цю годину, масштаби, у яких було розтиражовано останню хвилю наклепів на «неприпустимо високий рівень футбольного расизму» в Україні вже не піддаються управлінню за схемою «наклеп-спростування» – цей процес, за звичай, триває довго, навіть якщо наклеп визнано, належного розголосу публікація зі спростуванням і вибаченнями (якщо вона взагалі буде), вочевидь, не матиме, тому, виправити іміджеві втрати так, щоб це не встигло відбитися на і так не фонтануючому потокові відвідувачів «Євро», вже не вдасться – потрібно гучне і переконливе спростування.
Наразі ж, наше доблесне МЗС, котре, мабуть, для показухи «відчихвостило» ту нещасну голандську енергетичну компанію за образу українських жінок рекламу, мовчить. Поки що єдиним, хто поставив під сумнів подані у тій скандальній BBC-шній документарці факти, виявився Голова Єврейського Світового Комітету Взаємодопомоги, заодно вибиваючи ґрунт з-під ніг низки писак недобросовісних писак, що чи то через власну недолугість, чи то через конкретно проплачене замовлення вперто продовжують намагатися ставити на українцях клеймо анти-семітів та фашистських колаборантів.
Тому ми очікуємо від МЗС, як і від національного Оргкомітету «Євро-2012» вжиття негайних ефективних заходів зі спростування поданої у згадуваній рубриці брехні про український народ, зокрема, уболівальників, фанатів, патріотичні організації, тощо. Якщо, звичайно, обидві ці державні структури дійсно переймаються залученням якомога більшої кількості відвідувачів на цей Чемпіонат; якщо ж для них він уж «відбувся на славу», тобто матеріалізувався у всіх відкатах, і бодай якийсь позитивний результат для країни їх не цікавить, то брак ефективної реакції на ці наклепи буде зайвим свідченням саме цієї версії.
Хтось спитає мене, чому так перейматися, більшості ж населення «ні убуде, ані прибуде» від того «Євро», чи «горіла хата – гори й сарай»? У відповідь я нагадаю, що розміщення цього чемпіонату у Польщі й Україні задумувалося як євро-інтеграційний проект – то був неабиякий аванс довіри й трамплін для пришвидшення соціо-культурної інтеграції, і лише потім – визнання успіхів окремих українських футбольних клубів на європейській арені, тощо. Більшість утаємничених до ухвалення цього рішення відкритим текстом стверджує – це була винагорода за Помаранчеву революцію, своєрідний стимул. Хто робив «Майдан»? Відповідь – народ України, у першу чергу, тож винагорода ця призначалася, у першу чергу, саме йому. Цей проект, як стверджує поголівна більшість оглядачів, провалився. Тим не менш, варто боротися до кінця, бо останній інформ-привід – це вже не удар по чинній владі, чи по корумпованих функціонерах з НОК чи футбольної асоціації, тощо, а по частині громадянського суспільства, котре й так не вельми численне і про яке Заходові майже нічого не відомо.