До сьогоднішнього дня підготувались усі, крім лідерів опозиції, хоча часу на підготовку було більш ніж достатньо.
З тих 1000-2000 учасників акції протесту які прийшли сьогодні, 5 червня під Верховну Раду, абсолютна більшість належить до незалежних громадських організацій.
Мало того, що опозиційні партії не забезпечили присутність партійного активну на акції протесту, так вони навіть не потурбувались організувати приїзд однодумців з інших областей України, в той час як партія влади тільки одними автобусами привезла близько 2000 людей з Одеської, Донецької, Дніпропетровської областей.
До останнього часу сесійна зала Верховної Ради була тим місцем де опозиція мала можливість реабілітуватись за недоліки організаційної роботи на місцях. Сьогодні ж депутати навіть не спробували активно перешкоджати голосуванню за мовний законопроект.
На фоні такої організаційної апатії виправдовування Турчинова та Яценюка, буцім то вони не знали, не зрозуміли, не встигли – звучать як знущання над прихильниками опозиції. Навіть маючи дуже розвинену фантазію важко повірити в те, що опозицію мовний законопроект застав зненацька. Громадяни знали і прийшли на протест, влада знала і привезла своїх прихильників, не знали тільки лідери опозиції.
Цілком логічними виглядають подальші дії Турчинова, який фактично зупинив акцію протесту. Спочатку він вивів опозиційних депутатів з Верховної Ради, а потім очоливши учасників акції протесту перемістив її на Майдан Незалежності, подалі від Верховної Ради, давши можливість владним депутатам спокійно залишити сесійну залу і роз’їхатись у своїх справах на броньованих мерседесах.
Сьогоднішній день був чудовим прикладом того, наскільки ефективним є принцип “Не можеш перешкодити – спробуй очолити”. Для того, щоб звести нанівець організовані зусилля небайдужих громадян, виявляється, достатньо мати на чолі руху таких осіб як Турчинов чи Яценюк.
Все важче довіряти цим людям. Навіть як “меншому злу”.
Втім, попри справедливий і зрозумілий гнів Автора, слід визнати, що визнання власного невміння і безсилля так званої опозиції прозвучало, здається, вперше в усіій нашій історії, починаючи з часів т.зв. незалежності України. Ці опозиціонери ніколи не аналізували свої невдачі, а якщо й були такі визнання, то їх не доводили до народу. Таке враження, що уся ця каламуть була запланована ще у часи СРСР… Хай Бог мене простить!