Протягом 4 років Київська міська влада робить усе, аби пустити під бульдозер Кафедральний собор Преображення Господнього Української Автокефальної Православної Церкви канонічної та священицьку обитель, де мешкає духовенство із сім’ями. Величний і водночас скромний храм та прилеглі приміщення були зведені на приватній ділянці Першоієрарха Церкви в Дарницькому районі міста Києва по вулиці Садовій 136 (Осокорки) членами релігійної громади.
Столична влада не дала ні копійки на спорудження будівлі, де нині люди відвідують Божественні літургії, вінчаються, приймають хрещення, славлять Бога. При храмі діє недільна школа для дітей, сюди приходять за порадою в складні моменти життя за духовним зціленням кияни та мешканці інших міст і сіл Київської області. Зрештою тут знайшли захисток для душі люди,які вбачають сенс свого життя в щирому служінні Богові. Захищаючи свої законні права, члени громади пройшли через суди різних інстанцій. Та всюди після довгих зволікань виносилося рішення:” Храм зруйнувати, людей залишити без даху над головою”. Що штовхає чиновників на безпрецедентний у незалежній Україні акт вандалізму?
Керуючий справами патріархії УАПЦ-К протоієрей Віталій Дроботун: ”Нас переслідують за релігійними переконаннями уже 10 років …“
Наша боротьба проти беззаконня столичної влади триває вже десять років. Громади УАПЦ-К існують в інших містах України і далеко за її межами , та от тільки в Києві чиновники з 2003 року уперто не хочуть реєструвати наші релігійні громади, щоразу видумуючи все нові й нові претензії до оформлення документації. Ми зверталися в Інститут держави і права, і там під час детального вивчення не виявили жодних недоліків статуту громади. Істотно, що на особистих прийомах з цього питання жоден з представників КМДА не зміг сформулювати суті претензії до нас.
Однак особливо цинічними стали дії проти громади УАПЦ-К в 2008 році. Спочатку було вчинено підпал каплиці Андрія Первозваного , потім рейдерським способом відібрано в громади Свято-Троїцький храм у м. Ужгороді з застосуванням фізичного насильства над духовенством. Водночас у Києві заступник прокурора Дарницького району подав позов до суду проти Першоієрарха УАПЦ-К Патріарха Мойсея (Кулика О.І.), з вимогою знести недобудовану споруду в інтересах гр. Овдієнка В.Ф., чия дача знаходиться за дві ділянки від храму, який так не до душі цьому сусідові. Проте позивачеві було відмовлено в задоволені позову. З того часу справедливості в судах ми не бачили.
Судова епопея: ти-ніхто, закон-ніщо.
2009 року позивач, заступник прокурора Дарницької районної прокуратури Гаврюшенко В.О, уже виступив в інтересах Київської міськради, а через півроку і сама Київська міська рада подала аналогічний позов про знесення церковних споруд. У липні 2010 року суддя Цимбал І.К. Дарницького районного суду винесла рішення про знесення храму та збудованого поряд будинку, де проживає духовенство з родинами.
Адвокати, які захищали інтереси громади, зазначають, що підставою для такого «законного» рішення суду стали норми (ВСН 43-85 ), які, за повідомленням Мінрегіонбуду, давно не є чинними для будівельного законодавства України. А також ксерокопія статуту садового товариства “Придніпровський -2 “- замість оригіналу, якого немає навіть у державного реєстратора Дарницького району, та висновки візуального огляду споруди суддею Цимбал І.К.- замість висновків будівельної експертизи, у проведенні якої суддя двічі відмовила. Після довгих дев’яти засідань протягом року колегія Апеляційного суду м. Києва з головуючою суддею Шаховою О.В. врешті – решт 8 вересня 2011 року залишила рішення Дарницького суду про знесення храму без змін.
Остаточний вирок Храму Преображення Господнього та спорудам на архієрейському подвір’ї Патріарха Мойсея, а отже, громаді УАПЦ-К і зокрема сімнадцяти мешканцям священицької обителі, виніс Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ України 25 квітня 2012 року (головуюча суддя Матвєєва О.А.).
Адвокат Артем Козлов: ”Коли судді відкрито грають на стороні позивача”
У 2010 році ми вже не сумнівалися, що справу щодо знесення храму “кришує” хтось вельми впливовий. Винесення суддею Дарницького районного суду Цимбал І.К. рішення про знесення храму на основі абсурдних звинувачень та за відсутності доказів у справі –це не професійне недбальство, а свідоме порушення закону.
Колегія суддів Апеляційного суду м. Києва теж почувала цілковиту безкарність, інакше б не йшла на зумисне неодноразове грубе порушення норм чинного законодавства. Так головуюча суддя Шахова О.В. вперто не хотіла долучати до справи основний доказ – висновок, зроблений експертами ДП «Державним науково-дослідним інститутом будівельних конструкцій», що підтверджував відповідність споруд нормам будівельного законодавства та повну придатність до експлуатації як будівель найвищої категорії.
Натомість надала перевагу стороні позивача і дозволила додати до матеріалів справи результати огляду споруд, проведеного зацікавленими особами. Це висновки представників КМДА на основі фотографій, зроблених з-за огорожі .Тож , відкинувши наші численні клопотання, суддя Шахова О. В. таки відмовила в проведенні незалежної будівельної експертизи і на основі двох фотографій зробила свій ”професійний” висновок про невідповідність споруд будівельним нормам. Як це можливо чинити ?
А Вищий (отже, найвідповідальніший) спеціалізований суд України, узаконивши беззаконня нижчих інстанцій, взагалі повідомив громаду про свою ухвалу лише через 2 місяці. Що сказати? Добре, що ці люди вірять у Бога, бо такі суди руйнують не тільки культові об’єкти і не лише віру в справедливий суд, а в справедливість взагалі. Як можна щасливо жити, коли ти абсолютно незахищений і безправний, ти – ніщо в цьому суспільстві-корумпованому й здеморалізованому? Таке судочинство водночас і біда, і ганьба для нашої держави.
Єпископ УАПЦ-К Олександр Негоденко: ”Щира усвідомлена віра понад усе”
Звісно, гірко бачити, як представники влади вбивають в людях віру в Добро, Справедливість, Милосердя, що є ознаками самого Бога. Нищать душі, бо в самих немає нічого святого, нема тієї межі, за яку б не могли переступити. Це відчули на собі і тисячі українців, і Першоієрарх нашої Церкви, і вся громада, навіть храми наші – і ті піддані репресії і нарузі. Нема людини-нема проблеми, нема храму – зате є земельна ділянка в престижному районі столиці – такий лейтмотив цієї замовної справи проти нас.
Та попри переслідування і наклепи ми не опускаємо рук і не падаємо духом. Ми відстоювали і будемо відстоювати правду та право жити, а не животіти. Нас тримає усвідомлена щира віра в Бога. А ще додає сили те, що на захист нашої духовної святині поставили підписи понад 8 тисяч людей різних конфесій і віросповідань. Отже, є в Україні справді віруючі, а не просто оцерковлені люди, які розуміють, чому не можна піднімати руки на Cвятая святих. Тож є надія, що з часом Україна може стати духовною країною. Нам випав хрест – бути гонимими в ім’я Бога, і ми його несемо. Господь і час усе розставлять на свої місця. У всьому слід бачити волю Божу. Хай Господь благословить кожну спраглу за ним душу і допоможе кожному з нас бути мудрими і жити в науці Божій – науці Любові і Добра один до одного.
Софія Світовид. www.soborna.org
