м. Лісабон,
1 липня 2012 року
Пане Президенте України!
Живучи в Португалії, яка має немало своїх соціальних і політичних проблем з різними економічними можливостями її громадян, з різними віросповіданнями і культурними цінностями, бачимо, як це суспільство знаходить компроміс для того, щоб жити в нормальних умовах і будувати майбутнє. Найважливішим чинником цього компромісу, який за будь-яких обставин не змінюється протягом віків, є самовизнання португальців, як окремої нації зі своєю автентичною культурою, історією і, найголовніше, – мовою. Посягання ж на цю національну складову, не те, що забороняється законом, але взагалі не може розглядатися як можливість, хіба що, тільки у випадку ворожої інтервенції.
І ми, українці – імігранти у їхній країні, абсолютно комфортно себе почуваємо в цьому суспільстві, безперешкодно створюючи свої школи, громадські організації, зберігаючи свою культуру, конфесійність, мову. У нас з Португалією укладений природній компроміс: вони поважають нашу людську гідність і права, ми поважаємо їхню націю, культуру і звичаї. Така ж модель суспільного компромісу діє у всіх демократичних країнах з високим соціальним рівнем. І до цієї моделі суспільства, ми були переконані, прямує і Україна. Тож, підтримуючи цей курс, старалися в міру наших можливостей цьому всесторонньо сприяти. Але, аналізуючи ситуацію в Україні, заяви провладних політиків, інформацію про вибіркове правосуддя та зміну в зовнішньо-політичних орієнтирах на Росію, ми стурбовані тим, що Україна може знову опинитися у союзі з країною, яка не має в світі репутації правової і демократичної держави та відкрито заявляє про стратегічні плани поширення на Україну єдиного російського простору. У нашій недавній історії такий союз вже мав трагічні наслідки: Голодомор 1932-1933 рр. та фізичне та моральне знищення патріотично налаштованої верстви суспільства. .
Тому, пане Президенте України, керуючись своїм конституційним правом, як громадяни України, ми ставимо Вам питання:
Чи Ви віддаєте собі звіт з того, що «Харківські угоди», невизнання Голодомору геноцидом, мовний законопроект ваших однопартійців Ківалова та Колісніченка, відкрите сприянная експансії РПЦ МП в Україну, невиконання зобов’язань перед ЄС в сфері захисту людських прав – все це та інше має ознаки дій на поступову здачу суверинітету України в користь іншої держави?
Що спроба позбавити етнічних українців домінуючого фактору впливу у своїй країні української мови, може призвести до громадянського протистояння і непередбачуваних наслідків?
Що за час вашого президенства Україна втратила довіру, як серйозний міжнародний партнер і як країна, де права людини є найголовнішою турботою держави?
І що нас, українських громадян, які проживають у вільних демократичних державах ЄС, а, отже, на власному досвіді оцінили прерогативи Євроінтеграції, позбавили конституційного права повноцінно брати участь у виборах до Верховної Ради України, штучно відмежувавши від впливу на політику в Україні. І тепер для частини українців, які не довіряють жодній політичній партії в Україні, не матиме змісту брати участь у виборах, оскільки обирати свого предстваника по мажоритарній системі вони не зможуть.
Сподіваємося, що вам не байдуже майбутнє України та української нації, і своїми повноваженнями припините протиправні дії теперішньої влади, давши нам надію з оптимізмом говорити про Україну в країнах нашого проживання.