Остап КУЧМА
«Протидією комерційному механізму руйнування історичного середовища в Україні має стати розроблена нормативно-правова, законодавча база, яка регулюватиме процеси реконструкції і нового будівництва»
Із сайту підприємства «Укрреставрація»
Уже понад два місяці у самому центрі Києва є простір, що не належить до української символічної реальності, переповненої крикливими полицями торгових центрів та брехливими обіцянками штучно усміхнених політичних бігбордів.
Від 25-го травня на Подолі існує місце, де люди не просто відмовляються від комерційної логіки у своїй діяльності, але активно опираються її поширенню. У Гостинному дворі відбуваються виставки, перформанси, майстер-класи, тренінги, показові виступи, концерти, тут розповідають казки, вивчають іноземні та українську мови, обмінюються досвідом, влаштовують ярмарки без грошей, і просто гарно проводять час. Таким чином, із виникненням Гостинної Республіки рух проти незаконних забудов виходить на якісно новий рівень: вперше люди зорганізувалися не стільки заради протистояння забудові, скільки задля перетворення міського середовища: «У нас тут не акція протесту, а проект по створенню вільного суспільного простору, в тому числі і у ареалі Гостинного двору та поширення цих принципів назовні» – говориться у Декларації Республіки.
Консервація від Укрреставрації, ЄВРО та закон №5059-VI
Досить іронічно, що активісти антизабудовного руху змушені захищати пам’ятку архітектури від організації, головним принципом діяльності якої начебто є «консервація об’єктів від подальшого руйнування, мінімальне втручання в першооснову пам’ятки». Підприємство «Укрреставрація» орендує приміщення Гостинного двору ще з 1994 р. 26 квітня Київська міська рада дозволила «Укрреставрації» мінімально втрутитися в першооснову пам’ятки: добудувати два додаткові поверхи та скляний дах, таким чином перетворивши будівлю на черговий торгівельно-офісний центр.
Протестувальники не змогли б протриматися так довго без впливу кількох сприятливих факторів. Через два тижні після звільнення Гостинного двору розпочалося ЄВРО-2012, що не дозволило забудовнику діяти максимально агресивно протягом майже місяця. За цей час активістам вдалося очистити внутрішній дворик від сміття, завести необхідну техніку, відкрити постійно діючу мистецьку галерею, провести ряд важливих культурних заходів, тобто обжити місце та створити більш-менш стабільну мережу підтримки. Проте одразу ж після завершення чемпіонату невідомі почали руйнувати будівлю зсередини. І хоча тоді їх вдалося зупинити, роботи з демонтажу були згодом поновлені, а ряд організацій, що орендували приміщення у Гостинному дворі, просто виселили.
Крім того, напередодні старту виборчої кампанії владі не дуже хочеться псувати свій і без того не особливо привабливий імідж брутальним застосуванням сили проти купки «невинних хіпі», тим більше в той час, коли спецпідрозділи міліції залучені до розіграшу куди цікавішого політичного спектаклю під Українським домом. Тому й тягнеться все через суди, які воліють допускати лише дрібні порушення, наприклад, відмовляють активістам у припиненні робіт з боку забудовника на час тривання судового процесу. Нещодавно Янукович підписав закон №5059-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння іпотечному кредитуванню», згідно з яким Гостинний двір виключено зі списку пам’яток, що не підлягають приватизації, тому незабаром слід очікувати на новий виток протистояння між забудовником та захисниками ГД.
Від Пейзажної алеї до Парку Горького: коротка історія успіхів та поразок антизабудовного руху
Феномен Гостинної Республіки не міг виникнути на порожньому місці. Український антизабудовний рух вже має свою коротку і досить насичену історію боротьби. Уже п’ятий рік діє громадська ініціатива «Збережи старий Київ». Вона була створена у відповідь на спробу незаконної забудови Пейзажної алеї ще 2007 р., а незабаром прийшли й перші гучні перемоги: ту ж Пейзажну алею вдалося зберегти як місце для прогулянок та відпочинку киян; вдалося зупинити будівництво житлового будинку на території Жовтневої лікарні. З тих пір багато чого змінилося, але зараз активісти ЗСК роблять свій важливий внесок у розвиток Гостинного двору. Разом з тим, до захисту Гостинного двору долучаються і нові групи. Так, на День Києва велику мирну акцію проти руйнації пам’ятки провела ініціатива “Право на місто”, котра також долучається і до подальших подій у цьому просторі.
Антизабудовні протести досягали своєї мети не лише у столиці, але й у регіонах. Влітку 2011 р. донеччанам вдалося відстояти Парк Перемоги та зупинити будівництво висотного житлового будинку на місці готелю Дружба, при чому в останньому випадку забудовником була корпорація «МАКО», яка належить синові президента України Олександру Януковичу. У Львові протестувальники домоглися припинення будівництва житлового будинку на території дитячого майданчика, що знаходиться на ділянці, внесеній до Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. У Луцьку заборонили зведення торгового павільйону, який загороджував в’їзд у двір кількох житлових будинків. Подібні успіхи були і в інших містах – Луганську, Миколаєві, Чернігові, Тернополі, Херсоні.
Поки що більшість антизабудовних акцій проводиться стихійно, переважно за участі ініціативних груп обурених мешканців прилеглих будинків. Проте постійне розширення географії протестів дозволяє сподіватися на те, що рухи захисників міського простору якщо й не стануть масовими, то принаймні не наштовхуватимуться на нерозуміння з боку рядових громадян. Уже зараз приклад Гостинного двору показує, що на захист спільного для всіх міського простору можна успішно мобілізувати як традиційно активну молодь та інтелігенцію, так і «звичайних» киян, які з радістю заходять на територію Республіки відпочити від метушні великого міста.
Особливістю конфліктів навколо забудови міського простору є те, що часто вони затягуються, стають нерухомими під тиском внутрішніх закономірностей стандартної схеми взаємодії інтересів зацікавлених сторін. Зазвичай мешканці виходять на протест уже після того, як будівництво почалося. І добре, якщо забудовник встиг лише обгородити будівельний майданчик парканом та вирити котлован. Але часто буває так, що достатнього рівня мобілізації активістів вдається досягти уже після того, як зведено фундамент, або й кілька перших поверхів будівлі. А це вже реальні капіталовкладення на суму із п’ятьма-шістьма нулями. У такому випадку забудовнику значно вигідніше вкладати гроші у те, щоб максимально затягувати навіть заздалегідь програшний судовий процес в надії на те, що протестувальники просто втомляться від постійної взаємодії із не надто дружелюбним судовим апаратом української держави, аніж визнати свою неправоту та розпочати демонтаж незаконного будівництва. Найбільш відомим прикладом такого розвитку подій є спроба зведення торгівельно-офісного центру на станції метро «Театральна», де протистояння триває ледь не десять років. І хоча зараз вже начебто вдалося добитися призупинення робіт (при чому підряднику взагалі анулювали ліцензію, а забудовника оштрафували), далеко не факт, що конфлікт вичерпано, адже демонтувати будівельні конструкції поки ніхто не збирається: тепер туди намагаються переселити Музей історії Києва.
Варто також згадати більш ніж дворічне протистояння у харківському парку Горького, яке вирізняється особливою жорсткістю. Перше зіткнення сталося ще у червні 2010 р., коли міліція розігнала наметове містечко із протестуючими, при цьому зламавши ребро одному із активістів. А зовсім нещодавно, 12 липня, робітники напали на захисників лісу із Зеленого фронту і побили Євгена Соловйова – у нього струс мозку. Міліція поки ніяк не відреагувала на інцидент. Знову ж таки – оскільки ставки є високими, а питання реалізації проекту забудови – принциповим з економічної точки зору, то й ціною участі протестувальників у антизабудовних протестах часто стає їхнє здоров’я.
Як відбувається протистояння: дані моніторингу протестів
За даними Центру дослідження суспільства, протести, що стосуються забудови міського простору складають досить значну частку всіх протестів (за три роки моніторингу їхня частка складає 9-10%). Динаміка протестів проти забудови суттєво відрізняється від загальної – кількість таких протестів досягає свого піку у червні, коли починається загальний літній спад протестної активності, а восени, у традиційно «найгарячіший» час, вони майже не відбуваються. Більш ранній стрибок активності цього року припадає на конфлікт навколо «реконструкції» Андріївського узвозу та проти забудованої політики КМДА. Нагадаємо, що 10 квітня компанія Ахметова знесла 3 історичні будівлі у центрі Києва.
Антизабудовні протести є традиційно політично незалежними (у 2012 р. партії брали участь лише у 13% таких протестів), рівень підтримки з боку неурядових організацій також є невисоким. Поки що протести проти незаконних забудов рідко коли є масовими, хоча майже у 30% акцій (для яких було повідомлено кількість протестувальників) вдалося зібрати кількасот учасників, а у акції на захист Пейзажної алеї 17 березня взяли участь майже 2000 учасників. Разом із тим, протестувальники зазвичай налаштовані більш радикально – вони вдвічі частіше у порівнянні із середнім показником по протестам вдаються до конфронтації та насильства: блокують техніку та під’їзди до об’єктів забудови, знищують паркани навколо місць незаконної забудови, шипують дерева, щоб їх було не так легко зрізати, або й прив’язують себе до них. Часто лише жорсткі дії можуть бути ефективним засобом для протидії забудовнику, адже традиційні форми протесту часто ніяк не допомагають зупинити будівництво, без чого шанси на успіх стають вкрай мізерними.
***
Отже, як показують останні події та результати нашого моніторингу, український антизабудовний рух виростає із пелюшок реактивного спротиву. Гостинна республіка є яскравим свідченням цієї зміни. На відміну від багатьох інших антизабудовних протестів, коли протестувальники були змушені тільки відповідати на дії забудовника, цього разу їм вдалося перехопити ініціативу та взятися за перебудову публічного простору всередині захопленого об’єкту – облаштувати дитячий майданчик, відкрити виставку і т.д. До речі, створення ландшафтного парку посприяло закріпленню успіху і на Пейзажній алеї. Перехід від опору до творчої активності ставить активістів Гостинної республіки у більш вигідну позицію в інформаційному полі – тепер забудовнику доведеться не просто обґрунтовувати те, що реконструкція необхідна, але й те, навіщо потрібно руйнувати уже зроблене іншими для покращення території. Протестувальники вперше перейшли від одноразових акцій до постійної активності на захопленій території, що дозволило, по-перше, вийти на новий рівень самоорганізації, заснованої на засадах рівності та добровільного розподілу обов’язків, а, по-друге, залучити до діяльності Республіки велику кількість активних та творчих людей. Комусь цікавіше послухати цікаву лекцію чи прийти на тренінг, а хтось більше полюбляє музичні концерти чи мистецькі майстер-класи – але в будь-якому разі зовсім не обов’язково бути професійним активістом, аби знайти у Гостинній республіці щось своє.
Наразі невідомо, чи захисникам Гостинного двору вдасться відстояти свої досягнення і чи реально відтворити подібний досвід у майбутньому. Не слід забувати, що саме зараз, після прийняття закону №5059-VI, Гостинний двір знову опинився під загрозою. Залишається лише чекати і сподіватися на краще, або ж починати діяти самому.
Сайт Гостинної Республіки: http://hostynnyidvir.org.ua/
Живий журнал Гостинної Республіки: http://hostrepublic.livejournal.com/
Група у Фейсбуці: http://www.facebook.com/HostynnyiDvir