Маючи протягом вже двох десятків років якийсь стосунок до юриспруденції, а також досвід “цікавих дослідів” з питань того, що в Україні зветься політикою, я думав, що демократія – це, якщо науковоподібно то див. Вікіпедію, якщо за Черчиллем, то найменше зло, а якщо просто – то право народу відповідно до правової процедури (а у разі системного невизнання владою правових процедур як Бог на душу покладе), змінювати і тасувати керманичів держави так, як того прагне громадянська воля.
Але от я дізнався, що згідно з офіційно висловленою думкою це не так. Сам доктор геолого-мінералогічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, Державний службовець І рангу, радник Податкової служби І рангу, почесний працівник податкової служби, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений економіст України, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, ордена «За заслуги» I, ІІ, ІІІ ступенів, кавалер Ордену Святого Рівноапостольного князя Володимира, кавалер Ордену Дружби, яко же і Великий командор ордена православних хрестоносців святого храму гробу Господня (з врученням золотого хреста, корони, вінка і зірки) прем’єр-міністр (і запатентований бренд) Азаров прорік одкровення, що: “Если в стране существует нормальная демократия, понимаемая как преемственность власти, ответственность власти и оппозиции, то никакие выборы не должны пошатнуть стабильность”.
Хто ще не просякнувся високою урочистістю прем’єрських слів, для того коротше: демократія, мовляв, – це “преемственность власти” і “стабильность”. Не вільне процесуальне народоправство зі змінною владою – інструментом громадянської волі, а “преемственность”. Не розвиток, а залізобетонна (чи цвинтарно-гранітна) “стабильность“.
Не знаю, що з цього приводу думає гарант Конституції, прав і свобод, володар земляних зайців, доктор економічних наук, професор, дійсний член Академії економічних наук України, член Президії Національної академії наук України і магістр міжнародного права (про нагороди з титулами тут не будемо задля уникнення величезного примноження сутностей – літер) Віктор Янукович-старший, але впевнений, що він не проти азарівського осяяння. Навіть враховуючи новий януковичево-регіональний фетиш “оновлення“, вже проголошене “національною ідеєю”, попередній фетиш “стабільність” міцно угніздився у владних мізках, у поведінкових мотиваціях, у пацанських мріях та у парканах Межигір’я.
Отже, на дворі “преемственная стабильность“, “стабильная преемственность“ та “оновлення“ як, слід ввважати, новий щабель легендарного і невловимого, як літаючі тарелі, “покращення“. За логікою далі стадії “преемственности власти” можна очікувати на спадковість. І взагалі: президент обирається верхорадою, верхорада призначається президентом – благолєпіє.
Судячи з усього, можливість втрати влади навряд чи розглядається регіоналами як реальна опція, а не вечірня жахалочка для малих неслухняних регіональчиків. У цьому зв’язку практика хамського і протизаконного розвішування партійних прапорів над офіційними будівлями, яка переможно шириться країною, є ритуальною демонстрацією “держава це ми”, рівно як і аналогом тваринного інстинкту мітити територію, де визнається одна стабільність – власна, і одне покращення – покращення у власному шлунку.
Але при цьому цінности вільного суспільства вимагають тримати на максимальній відстані від влади тих, хто себе поза владою не уявляє. Інтерпретувати слова старого золотовуста Азарова інакше як вербалізацію прагнення вихолостити ідею демократії, перетворивши її механізми на пустопорожнє, позбавлене суспільного сенсу і художнього смаку зрежисоване дійство з консервації старої ж (за формою і змістом – позавчорашньої) влади, мені вкрай важко.
Втім, є варіант, що я помиляюся, такого прагнення насправді нема і Кровосісь збрехав або наговорив дурні, а зовсім не проговорився, видавши Страшну Державну Таємницю. Це гарний варіант: тоді влада має чудову нагоду довести пріоритет демократії над зудом “преемственности” під час виборчого процесу – розпочати можна хоча б з ревізії девіантного* жеребкування представництва в окружкомах. Януковичеві слова “виборча кампанія має пройти бездоганно, у повній відповідності з міжнародними стандартами“ – та виконавцям у вуха, амінь.
СССР здох не лише тому, що безнадійно програвав (інтелектуально, морально, технологічно) вільному світу, а ще й тому, що був не правовою конструкцією, а оточеною колючим дротом мильною булькою симулякрів та маразмів. Неофеодальний необрежневізм в Україні неоУССР є також приреченим через свою кричущу антисучасність та совкову заскорузлість, проте, ризикнувши і справді спробувати підмінити на виборах ідею демократії маячнею “преемственной стабильности“ (нехай навіть “оновленої“), влада ризикує виявити сутність мильної бульки і раніше і гучніше. До речі, на радість не лише опозиції: природа не терпить порожнечі, а бажаючих порожнечу заповнити – за ближчими кордонами хоч греблю гати (як греблю до Тузли, тільки більшу).
Вільного всім нам волевиявлення. Наразі це може бути непоганою національною ідеєю, у будь-якому разі кращою і змістовнішою, ніж оновлення болота.
Олександр Северин, к.ю.н.
_______________
*На переконання автора, Закон України “Про вибори народних депутатів України” передбачає (ст.27) проведення окремого жеребкування щодо включення представників політичних партій до складу кожної окружної виборчої комісії, а не одного, гамузом, щодо всіх окружкомів, як вчинила ЦВК.