Чинна система виборів до ВР (партійна + мажоритарна) надто складна з точки зору користувача. Голосування складається з двох відносно незалежних рішень, для кожного з яких бракує інформації. Чи є розумні критерії вибору на парламентських-2012, і в чому саме вони полягають?
Суб’єкти виборчого процесу не поспішають допомогти тим, хто хоче обирати, виходячи з раціональних міркувань. Вони віддають перевагу маніпулятивному впливу перед інформаційним; з дуже різною мірою успіху намагаються апелювати до емоцій або впливати на підсвідоме. Дехто, маючи дуже умовні шанси на перемогу, передусім успішно освоює рекламні бюджети. Їх агітація навряд здатна когось або щось зачепити; хіба що на голову випадкового перехожого впаде погано закріплений бігборд.
А ще дехто з кандидатів відверто ставить на адмінресурс, підкуп виборців і фальшування, про що свідчить статистика. На час написання цих нотаток до виборів лишається 40 днів; але волонтерами Майдану зібрано дані про більше ніж 700 порушень, щодо яких є доказова база. Це випадки, які можна підшивати до справи і доводити в суді. Найбільша кількість скарг надходить з Києва, Харкова і Одеси. Але можна обґрунтовано припустити, що в місцевостях, звідки надходить менше скарг, люди в середньому менше переймаються своїми виборчими правами та їх порушеннями, чи бояться скаржитись, бо відчувають свою залежність від кандидатів, реальну чи уявну.
Інші важливі свідчення наводить кількісна соціологія. [Дез]інформованість: на час початку виборчої кампанії лише половина громадян знала, що вибори відбудуться за мішаною системою (дані агенції Демократичні Ініціативи). [Не]довіра: 73% громадян очікують, що вибори будуть нечесними (агенція IFAK, опитування на замовлення Німецької Хвилі). Оцінка впливу: лише третина громадян вважає вибори реальним механізмом впливу на владу (центр ім.Разумкова). Обирати в таких умовах не дуже приємно; але, якщо ви відмовляєтесь приймати рішення, його приймуть за вас інші. Та ще розкажуть, наскільки це рішення покращує ваше життя вже сьогодні.
Асиметрія інформації та її наслідки.
Уявіть, що в карти грають двоє, з яких лише один гравець знає, що на руках в іншого, бо це його краплена колода. Це простий приклад асиметрії інформації. Хто має більше інформації, в того кращі шанси на виграш, хоча самої лише інформованості може виявитись замало. Щоб виграти напевне, краще взагалі не сідати за карти, а випустити лотерейні квитки, від продажу яких на виплату виграшів піде 50%. Або 20%. Покупці однаково не в змозі це перевірити.
А тепер уявіть, що гравець в карти довільно змінює правила гри. Загалом це підкидний дурень, але іноді, коли йому вигідно, переводний. А в кінці гри несподівано (внєзапно) з’ясується, що зараз всі відкривають карти, і очки підраховуються за правилами бури, тому що в одного з гравців є асистент з пістолетом. І можете сховати свої старі медалі чемпіонів гри в дурня кудись подалі.
Для того щоб прийняти раціональне рішення, варто спочатку визначитись, про яку саме гру йдеться. Чи це підкидний з крапленими картами, чи лотерея з шансом виграшу 20%, чи вчинене організованою злочинною групою пограбування, на початку якого з суто естетичних міркувань роздають карти. Хоча могли б обійтись і самим пістолетом. Навіть на папері ці ігри описуються різними математичними моделями; реальне життя типово складніше за абстрактні побудови, якими намагаються його описати. Але на кожну неспортивну поведінку супротивника є поведінка, що її ефективно нейтралізує. Наприклад, замість крапленої колоди дістається нова і чиста.
І якщо вже пішла гра в переводного, чи варто з міркувань політкоректності робити вигляд, що наш дурень досі підкидний? Звичайно, це суто теоретичні міркування без пропозиції оргвисновків. Але кожному любителю спорту, включно з переводним дурнем, інтуїтивно зрозуміло, що за один різновид неспортивної поведінки гравцеві лише виносять попередження; за інший – попередження пробивається футбольним м’ячем, канделябром чи іншим важким тупим предметом; і тільки особливо злісне порушення призводить до дискваліфікації.
Тут виникає наступне питання: хто і за що призначатиме штрафні удари? Якось передчасно вповноважені на це особи заявляють про несистемний характер порушень та їх незначний вплив на результат виборів. Наче в якійсь паралельній реальності бюлетені вже підраховано…
Деякі особливості чинної мішаної системи.
І партійні, і мажоритарні вибори в теорії мають свої позитивні риси; але химерний законотворчий гібрид, відповідно до якого ми голосуємо, більшою мірою поєднує недоліки двох систем.
Вада партійної складової – високий прохідний бар’єр, що призводить до штучного “обрізання” спектру політичних поглядів; включно з відносно популярними і важливими для нормального функціонування соціуму. Ідеологія і програма підміняються персональною харизмою лідерів. При тому псевдо-суб’єктами виборчого процесу є партії, про які ми вперше почули підчас формування виборчих комісій. І після виборів навряд почуємо знову. Що їх представники робитимуть в комісіях, ви можете здогадатись самі. На минулих виборах “технічні кандидати” в очікуванні свята демократичного волевиявлення хоча б намагались розважати публікум. Зараз вони якісь зовсім мляві, наче вже пройшло 40 днів після виборів.
Вада мажоритарної складової – надмірна кількість “парашутистів”, кандидатів, що дуже віддалено пов’язані з місцевими громадами. Чи варто сподіватись, що особи, які місяць тому вперше побачили свій округ, знають і враховують інтереси місцевих жителів? Достовірно відомий випадок: до моїх сусідів заходили агітатори від мажоритарника, які представили свій візит соціологічним опитуванням. Тобто збрехали в першому ж реченні. Заодно з’ясувалось, що вони переплутали Євбаз з Печерськом. Заблукалий кандидат вже років 5 займав у Києві відповідальні посади. Міг би вивчити, де знаходиться округ, і пояснити своїм підлеглим. Але — воно йому треба?
Серед можливих сенсів мажоритарки, таких як представництво територіальних громад у законодавчих органах, на першому місці опинилась короткочасна політична доцільність. Згадаймо досвід попередніх “мішаних” виборів. Більшість формували партії, які підтримувало менше 20% електорату і примкнулі до них псевдонезалежні депутати.
Отже, ніж читати партійні програми і слухати обіцянки, яким цілком справедливо довіряє незначна меншість виборців, краще зверніться до теорії ігор. Яка вчить нас наступному:
1) Тактика підтримки найсильнішого, “ставка на переможця”, є згубною. Таким чином можна догратись до того, що справжній гравець лишиться всього один, і підтримки слабких вже не потребуватиме. Це означатиме диктатуру;
2) Раціональна поведінка слабкого гравця, яким є середній виборець — підтримка потуги номер 2; може виявитись виправданою підтримка номера 3, 4 або 5; тільки якщо ця сила не підтримує гравця номер 1;
3) Також візьміть до уваги 5% прохідний бар’єр; якщо підтримана вами політична сила не проходить до ВР, ваш голос пропорційно розподіляється серед тих, хто пройшов. І номер 1 отримує найбільшу частку;
4) Якщо ви проігноруєте вибори, на вашій дільниці буде легше намалювати збільшення явки та вкинути бюлетені За Кого Треба. Отже, за наслідками це все одно що підтримувати найсильнішого.
Фокус мішаної системи полягає в тому, що для мажоритарної частини ця стратегія годиться обмежено. Відомі автору фахові соціологи не взялись визначати рейтинги за мажоритарними округами; відповідно, якщо місцеві рейтинги будуть оголошуватись, остерігайтесь підробок. Вище наведено приклад, як агітатор може назватись соціологом. Ще один поширений варіант — маніпулятивні телефонні опитування, в яких учасників схиляють до певного вибору. Науки тут нема; є тільки техніка промивання мізків за банальною, застарілою методикою.
Для прийняття розумного рішення шукайте інформацію про висуванців самостійно. Якщо знайшли компромат, повідомте про нього друзів, сусідів, колег. І — голосуйте за інших, про кого знаєте щось позитивне. Про свій вибір із знаком плюс теж варто говорити вголос. Бо зовсім не виключається, що за кожний кілограм гречки купленому електорату доведеться розплатитись кілограмом підшкірного сала, в кого воно ще залишилось. Або літром крові на користь самозваного “хазяїна” округа.
Ми вже спостерігаємо надмір символічного насильства в місцевостях, які кандидати-мажоритарники передчасно вважають “своїми”. Округи, де зареєстровано 10 і більше кандидатів, може бути ексклюзивно завішано агітацією лише одного з них. Від символічного насильства їх фан-клуби переходять і до фізичного — це випадки побиття, і навіть напади з холодною зброєю на конкуруючих агітаторів.
Коли вам нав’язують товар, послугу або політика, заважаючи дізнатись про інші опції, цей товар, послуга або політик скоріш за все мають сумнівну якість. І дуже сильно треба напружитись дилерам, щоб хоч комусь його впарити. Спрощено, уникайте підтримувати того, кого ви надто часто бачите на бігморді, в телевізорі, на перших сторінках районних газет, на чию користь вас хапали за руку на вулиці, або змушували підписатись під сумнівним документом. Це і є Той Хто Треба. Але, як можете переконатись самостійно, треба зовсім не вам.
Отже,
– ми обираємо “товар” на ринку, де гарного товару обмаль, звідси – апатія та поширена думка, що “всі вони однакові”;
– але ігнорувати вибори вийде собі дорожче, тому що серед умовно однакових мають шанс перемогти найоднаковіші;
– чинна виборча система підміняє представницьку демократію електоральною. Ви можете сказати, хто конкретно представляє вас у ВР? Так ото-ж… Переможці можуть вже 29го жовтня забути, що обіцяли електорату, який вони символічно задомінували або купили по 50 гривень за голову;
– результат можна буде вважати позитивним, якщо у ВР наступного скликання спостерігатиметься хоча б поганеньке різноманіття. Але існує загроза, що там запровадять єдіномисліє і не місце для дискусій;
– вибори надають шанси змін в політикумі, якщо вони будуть чесними; а наскільки чесними вони будуть, частково залежить і від нас. Тому – повідомляйте про порушення. Напишіть, а краще сфотографуйте. І пришліть нам на https://maidan.org.ua/vybory2012/
Віктор Пушкар,
соціальний психолог
кандидат психологічних наук