2008 р. в київському видавництві «Обереги» появилася книжка «Коли і ким було написано «Слово о полку Ігоревім»» колишнього професора Гарвардського університету та довголітнього директора Українського Наукового Інституту в Гарварді, Омеляна Пріцака. Ця книжка залишилася, на жаль, практично не поміченою в Україні, при чому не тільки «пересічним читачем», а й спеціялістами. («Літакцент» помістив один із нечисленних відгуків: «І знову про те, хто і коли створив «Слово о полку Ігоревім»» Петра Білоуса).
А оскільки на Заході книжка не продавалася й туди потрапило, більш-менш випадково, маленьке число примірників, там теж вона не мала практично жодного відгуку. А шкода, бо це, без сумніву, одна з найважливіших студій нашого літературного шедевру, яка авторитетно розвінчує значну кількість неточностей та контроверсій створених навколо «Слова» упродовж віків.
Найдетальніше Пріцак відгукується на видану 2003 р. у тому ж таки Гарварді дослідження Едварда Кінана «Josef Dobrovsky and the Origins of the Igor’ Tale», яке нібито «доказало», що «Слово» було підробкою кінця ХVІІІ ст. і яке свого часу викликало досить багато обурених, проте, на жаль, зовсім непрофесійних (істерично-демагогічних) відгуків як в Україні, так і в еміграції. На відміну від того, Омелян Пріцак з великим знанням та ерудицією виявляє й спростовує ключові помилки Кінана, які привели того відомого науковця до необґрунтованих висновків.
Але насамперед він викладає і обґрунтовує вельми переконливу і цікаву теорію походження твору, сперту на свої понад 50-літні дослідження «Слова», за якою встановлює рік написання (1202 р.) та особу найімовірнішого, на його думку, автора: галицького боярина Володислава Кормильчича. На жаль, Омелян Пріцак помер, не завершивши праці, і деякі розділи залишаються фраґментарними, недописаними. Тим не менш, як на мене, це чи не найсерйозніше дослідження нашого шедевру коли-небудь написане українським вченим.
І мушу додати одне доповнення до моєї передачі. Коли я згадую абсолютно неадекватний відгук на книжку Кінана з боку українських науковців та інтелектуалів як в Україні, так і в еміграції, я, на жаль, не згадую фахової та врівноваженої рецензії Олекси Мишанича, яку я знайшов та прочитав щойно після запису телесюжету. Шкода мені, що я про неї не зміг згадати в ефірі. Однак ця одна розумна і професійна стаття здається лише отим винятком із правила, яке його підтверджує. Факт залишається фактом, що українці не тільки залишають студії одного з найбільших шедеврів нашої літератури в руках чужих (насамперед російських) науковців, які, м’яко кажучи, дялеко не завжди насвітлюють цей твір з об’єктивної перспективи, але й виявлають апатію і байдужість до цієї теми навіть тоді, коли українські дослідники здійснюють в цій ділянці автентичні відкриття. Сумніваюся, що в таких сусідніх культурах, як польська чи російська, подібна ситуація могла б мати місце.
Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 2. Про «Слово о полку Ігоревім».