За своє не настільки тривале життя доводилося спілкуватися з великою кількістю людей. А серед них трапляються різні – і моральні авторитети, й ниці негідники. Втім, одним менше – одним більше, не надаєш цьому великого значення не має, просто намагаєшся пошвидше забути неприємні моменти.
Це, так би мовити, преамбула. А тепер ближче до суті…
Раніше мені особисто не доводилося спілкуватися з Володимиром Макаром, кандидатом-мажоритарником по 145-му виборчому округу (Київський район Полтави, Полтавський та Котелевський райони). А тут несподівано випала нагода.
Суперник В.Макара по виборчих перегонах Юрій Бублик більше місяця тому надіслав йому листа із запрошенням на теледебати. Глядачам цікаво, коли в інтелектуальному двобої сходяться відомі політики. Недарма на виборах президента США між кандидатами на цю посаду відбуваються кілька раундів теледебатів. А передача «Велика політика з Євгенієм Кисельовим» на телеканалі «Інтер» щоп’ятниці збирає багатомільйонну аудиторію й має величезний рейтинг.
Юрій Бублик у своєму листі до В.Макара, зокрема, писав: «Виборці нашого округу вже неодноразово зверталися до мене з проханням про такі теледебати для того, щоб вони могли остаточно визначитися, кому ж віддати свої симпатії – мені чи Вам. Вони хочуть почути від мене й від вас відповіді на актуальні питання їхнього життя-буття. Думаю, що нам, як людям, котрі вирішили йти у публічну політику, відкрита дискусія буде додатковим досвідом, а виборцям – корисною. Вони мають право знати, які законопроекти ми пропонуватимемо Верховній Раді України, які парламентські партії й фракції підтримуватимемо, що вже встигли зробити в житті, хто за нами стоїть, які моральні принципи сповідуємо тощо».
Повідомлення про вручення поштового відправлення справно повернулося з виборчого штабу В.Макара, однак жодної відповіді – ні письмової, ні телефонної – від нього не надійшло.
Юрій Бублик все ж не полишав ідеї зустрітися на дебатах з Макаром (реальна боротьба за мандат народного депутата в окрузі розгорнулася тільки між ними двома, незважаючи на те, що балотуються ще 10 кандидатів). А оскільки час невблаганно спливав, Бублик змушений був діяти за судовою аналогією: коли сторона не отримує чи ухиляється від отримання судової повістки, то у пресі публікується оголошення про виклик у суд. Тим більше, що місце, дата й час теледебатів уже були визначені: Полтавська ОДТРК «Лтава», 21 жовтня, 19-та година.
Десять днів тому Ю.Бублик опублікував запрошення на дебати у своїй газеті, останні три дні воно постійно звучить на кількох радіостанціях, висить на агітаційних наметах єдиного кандидата від об’єднаної опозиції, але його основний суперник знову ніяк не реагує. Хоча поза сумнівом, що й газета Бубликова є у виборчому штабі Макара, і оголошення про дебати по радіо там теж чули.
Можна припустити, що Макар або боїться зустрічі віч-на-віч з Бубликом і незручних запитань. Втім, незаперечно й те, що поєдинок без суперника – не поєдинок.
Тож я наполягла, щоб зателефонувати Володимиру Макару й особисто запросити його на теледебати: якщо гора не йде до Магомета, то Магомет має прийти до гори…
Поговорити з Володимиром Романовичем мені вдалося з другої спроби. Він одразу ж сказав, що записуватиме нашу розмову на диктофон. А коли я спитала, чому він не відповів на завчасно надіслане письмове запрошення Бублика взяти участь у теледебатах, Макар сказав, що оце вперше почув про якість теледебати й ніякого запрошення не отримував. Я нагадала, що маємо повідомлення про вручення листа. І тоді В.Макар сказав таке, що я трохи не випустила з рук телефона: «А-а-а, пригадую. Точно, було два чи три пусті конверти…»
Важко передати відчуття обурення цією нахабною брехнею пошукача парламентського мандату, який теоретично мав би бути найкращим зі 158 тисяч виборців 145-го округу, бо вони делегують від себе лише одного(!) депутата. Адже я особисто як довірена особа Ю.Бублика (Макар, ясна річ, цього не знав) роздруковувала текст запрошення, запаковувала у конверт і відсилала з поштового відділення (єдиний раз, а не двічі чи тричі)!
Звісно, існує такий юридичний (але напівшулерський) прийом, який інколи адвокати радять своїм клієнтам, якщо не бажають отримувати кореспонденцію: коли є повідомлення про вручення, стверджувати, що у конверті був не документ, а чистий аркуш паперу або він був порожнім. І якщо хочеш мати доказ отримання адресатом документу, то треба надсилати лист з описом вкладення. Та ми навіть припустити не могли, що зіткнемося з таким політичним «наперсточниством»! А ще хотіли просто відвезти запрошення у штаб Макара: тоді взагалі б не змогли довести, що той лист існував у природі!
Далі Володимир Макар у розмові зі мною пару разів обізвав Бублика «клоуном, який любить покричати гасла», кілька разів покартав, чому Бублик не подзвонив йому особисто («корона не спала б»), зауважив, що він може вести дебати винятково з питань економіки та юриспруденції, якщо знатиме їхній зміст принаймні за 10 хвилин (?), а наостанок виписав мені «наряд»: зідзвонюватися з його помічниками.
І от ятрить мені душу сумна думка: якщо Володимир Макар зараз поводиться так, м’яко кажучи, безцеремонно, то чого ж чекати від нього, коли він (не дай Бог!) забереться на політичний Олімп, іменований Верховною Радою. У нього тоді взагалі «дах» знесе й він зневажливо обзиватиме нас бидлом і так само, як його політичний патрон Андрій Веревський згадуватиме про дешевий електорат лише раз на 5 років? Принаймні кажуть, що бригаді фасувальників гречки у Супрунівці сказали, що наступного разу їх наймуть через 5 років… Тож «пайків», обіцяних пенсіонерам після виборів, виходить, не буде?!.
А щодо дешевості, то це зовсім не метафора. Якщо ви збираєтеся продати Макару чи Залужному свій голос за їхні два продуктові пайки вартістю приблизно 100 гривень (вони записали у свої досягнення роздавання продуктових наборів 100 тисячам полтавських пенсіонерів), то це 20 гривень у рік. Або 5 копійок у день.
Це ж треба настільки себе зневажати, щоб так задешево продатися – усього за 5 копійок у день!!!
Чи варто?!