Суд вважає, що образи та загроза позбавити життя з боку чоловіка не дають дружині підстав для розлучення. «От коли скоїть злочин, ми вас розведемо», – сказали у суді.
Рівно рік тому в Чугуєві була створена нова молода сім’я. Біла фата, струмисте шампанське, радісні посмішки, вітання від рідних і знайомих – все починалося, як свято. У квітні 2012 р. родина поповнилася дитиною – народилася донечка.
Жити подружжю довелося в одному помешканні з батьками чоловіка. На жаль, як нерідко це зараз буває, досить швидко сімейний човен не витримав подорожі бурхливим океаном сучасного напруженого життя – побут, сварки, психологічні стреси завдали йому нищівного удару.
«Вже незабаром після одруження чоловік почав відноситься до мене з неповагою, чіпляється до мене, кричить образливими словами, принижує мене на очах численних свідків, не соромлячись навіть дітей», – зазначає Н. – молода жінка, яка наважилася на розлучення та звернулася за правовою допомогою до «Центру правової підтримки та інформації» Чугуївської правозахисної групи.
Н. поскаржилася, що чоловік при свідках погрожував їй та її батькові, залякував, що позбавить їх життя.
«Мені страшно як за своє здоров’я та життя, так за здоров’я та життя рідних мені людей», – написала Н. у зверненні до Чугуївського райвідділу ГУМВС України в Харківської області. Втім, замість захисту, отримала у відповідь від правоохоронців постанову про відмову у порушенні кримінальної справи.
Тоді, за підтримки юристів Чугуївської правозахисної групи, Н. звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу.
У позовній заяві була наведена інформація про протиправні дії з боку чоловіка, вказано, що погрози і залякування з його боку продовжуються і до сьогоднішнього дня, а також зауважено, що на даний час фактично вже колишнє подружжя проживає окремо, шлюбні стосунки не підтримуються, кожен живе своїм життям та своїми інтересами.
Позивачем було згадано й ч. 2 ст. 110 Сімейного кодексу України, яка визначає, що позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом одного року після народження дитини, але наголошено на тому, що це не стосується випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого або дитини.
Однак, суд, пославшись саме на те, що доньці Н. ще не виповнилося року, відмовив у розгляді справи. Аргументи щодо протиправної поведінки чоловіка суд знехтував, оскільки, мовляв, дії останнього не були визнані злочином.
Вочевидь, суд вважає, що образи та загроза позбавити життя з боку чоловіка не дають дружині підстав для розлучення. «От коли скоїть злочин, ми вас розведемо», – сказали Н. у суді.
Наразі Н. та Чугуївська правозахисна група планують оскаржити це рішення. Адже, як підкреслює голова ЧПГ адвокат Роман Лихачов, не надаючи Н. права на розлучення, суд фактично примушує її до продовження сімейних відносин з чоловіком, який загрожує її життю.
Відповідно до законодавства України, «шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану» (ст. 21 Сімейного кодексу України). Жодним словом у жодному нормативному акті не визначено, що цей союз обов’язково мусить бути довічним. Тому подружжя має право на розірвання шлюбу. Разом з тим законодавець встановив, що «позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітно¬сті дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочи¬ну, щодо другого з подружжя або дитини» (ч. 2 ст. 110 Сімейного кодексу України).
Зазначене правило істотно відрізняється від того, що діяло раніше. Відповід¬но до ч. 2 ст. 38 Кодексу про шлюб та сім’ю України 1969 р. лише чоловік був позбавлений права на звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружи¬ни та протягом одного року після народження дитини. Дружина ж, навпаки, могла виступати ініціатором розірвання шлюбу. Зрозуміло, що ця норма була спрямована на забезпечення інтересів жінки-матері та дитини, бо вони є вкрай уразливими в такий складний період, як вагітність і перший рік життя відповідно.
А чинний Сімейний кодекс України встановлює заборону звер¬нення до суду не лише для чоловіка, але й для дружини. Цей «мораторій» пояснюється необхідні¬стю забезпечення рівності прав подружжя в сім’ї та захисту жінки не лише від дій свого чоловіка, а й від власних поспішних рішень.
На практиці, якщо заборона на звернення до суду за розірванням шлюбу щодо чоловіка виглядає виправданою (жінка про¬тягом вагітності та певного часу після народження дитини має особ¬ливо вразливий фізичний і психічний стан), то щодо дружини вона представляється несправедливою. Адже фактично примушує останню жити з чоловіком і у випадках, коли сімейні відносини між сторонами повністю відсутні і збереження шлюбу навіть суперечить інтересам дитини.
Але за умови вчинення одним з подружжя протиправної поведінки, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини, вищезазначений «мораторій» на розірвання шлюбу вже не діє. Принаймні, не повинен діяти, з огляду на припис ч. 2 ст. 110 Сімейного кодексу України. Отже, у випадках, коли чоловік б’є та/або ображає дружину, загрожує їй, принижує її честь і гідність, жінці повинно бути надане право на розірвання шлюбу.
Не важко побачити, що законодавець не вимагає, аби одного з подружжя визнали злочинцем по відношенню до іншого, задля того, щоб надати потерпілому право розлучитися з кривдником. Говориться лише про «протиправну поведінку, що містить ознаки злочину». Тому, як зазначає Ромовська З.В. у книзі «Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар», «ця вказівка закону є досить умовною і розрахована на побутове, а не юридичне розуміння ситуації. Очевидно, що при зверненні до суду позивачеві не потрібно буде надавати копію вироку, у якому дії другого з подружжя будуть визнані зло¬чинними. Досить буде вказати в позові, що відповідач у справі б’є або ображає позивача, влаштовує в будинку скандали тощо».
Як виявляється на практиці, аж ніяк не досить.
Юрій Чумак