Тюрма дає відстороненість від дрібного. Це – своєрідна дієта подій, при якій загострюється відчуття масштабу.
У ці дні я вважаю за свій обов’язок звернути увагу на історичну загрозу, що ховається за лаштунками більш яскравих і обговорюваних подій з відставки Уряду та підготовки до роботи нової Верховної Ради.
Всі прожектори суспільної уваги спрямовані саме туди. Поза тим, саме доля держави буде піддана випробуванню зовсім в інший площині.
Нагадаю: спочатку були озвучені Москвою запрошення до інтеграції з Росією в обмін на знижки у газовій торгівлі. Потім в Україні була створена спеціальна організація під претензійною назвою “Украинский выбор”, яка заходилася обробляти замордований правлячою мафією загал у трьох напрямках:
– Європа нас не чекає, там своя криза,
– Митний союз із Росією – панацея для української економіки,
– законодавче закріплення української євроінтеграції треба скасувати.
Багато хто звертав увагу на серйозність намірів пана Медведчука у втіленні його нового прокремлівського проекту. “Ці нові сигнали імперських сурм – не учбові”, писав я у квітні. Було ясно, що вихід з тіні “сірого кардинала” не обмежиться примітивним бажанням отримати депутатський мандат чи урядову посаду. Його амбіції – геополітичні.
Прийняття закону про референдум та його підписання Януковичем зняло всі недомовки. Це – третій дзвінок, ні – сирена, яка свідчить про завершення сценарію повороту України з європейського шляху в імперське стійло.
Ми часто дивуємося, перечитуючи українську історію, – як можна було не побачити явні загрози колонізації? Як можна було зупинятися на півдорозі до перемоги і у внутрішніх чварах прирікати всю справу на катастрофу? Прикладу такого летаргічного сну українських еліт на ключових роздоріжжях історії – безліч. Згадувати всі – не вистачить брому. Краще скинути полуду суєти і побачити нову загрозу в її доконаному плані антиєвропейських сил в Україні та за її межами сущими.
Очевидним стане те, що штатні спікери ПР завчено мимрять про євроінтеграцію, уколисуючи суспільство як у кріслі-гойдалці, де є видимість руху без наявності власне руху. Насправді клан Януковича розуміє, що виграти наступні президентські вибори 2015 року навіть шахрайськими методами 2012 року не вдасться. Нинішня перевага демократичних виборців над його електоратом у 7% голосів після неминучого дефолту збільшиться у рази.
Тому провокації розколів в опозиції, маніпуляції рейтингами та дискредитація демократичних сил у залежних ЗМІ – відходять на другий план. Головна робота в Адміністрації президента зводиться до:
– Великого Розпродажу попередньо знецінених головних багатств країни: землі, ГТС, портів, Укрзалізниці тощо,
– Великої Змови про здачу незалежності в обмін на ярлик васального псевдопрезидентсва суб’єкта Євразійського союзу.
Як тільки ці два етапи завершаться – буде запущено відповідний референдум. Технічну функцію по його організації виконає медведчуківський “Украинский выбор”, який при повному сприянні АП і зареєструє, і проведе цей фарс у стилі австрійського “аншлюссу” 1938 року. Кожен, хто читав закон про референдум, знає, що не виграти цей процес волевиявлення в окреслених чечетовською рукою умовах українська влада ніяк не може.
При всій загрозливості ситуації зупинити цей план все ще є повна можливість. Якщо не спати і не дурити себе ілюзіями, що все якось минеться.
Вирішальний факт полягає у тому, що договір про Асоціацію з ЄС унеможливлює цю кремлівсько-януковичцьку змову. Підписання Угоди про асоціацію з ЄС юридично зупиняє нав’язуваний нам Митний союз із РФ.
Відтак я закликаю українські парламентські демократичні сили, лідерів громадянського суспільства, українську культурну, духовну та економічну еліту звернутися до європейських інституцій з проханням підписати цю Угоду Україна-ЄС.
Я розумію, що на перешкоді стоять кричущі факти фальсифікацій виборів, політрепресій, утисків прав і свобод громадян країни Януковича. Ми всі дуже хотіли би, щоб все це було спершу подолано. Але давайте дивитися у вічі правді: чекати цього від Януковича марно. Він не тільки не хоче, а просто не може усунути того, що є суттю його нинішньої влади і завтрашнього перебування на свободі.
Чекати перемоги над Януковичем до 2015 року в цьому стані геополітичної невизначеності – означає дати відбутися плану антиєвропейських сил. Які після цього у нас будуть “вибори” – спитайте у білоруської опозиції.
Тому я впевнений: час діяти. Якщо влада саботує європейську інтеграцію, то демократичні сили мають взяти цей життєво важливий процес у свої руки. Якщо в Європі вже ніхто не хоче розмовляти з українським владним режимом, то може варто ініціювати саміт ЄС-Україна в іншому форматі, де під українським прапором за столом сидітимуть зацікавлені в процесі лідери опозиційних сил і громадянського суспільства?
Досягнення процесу в підписанні Асоціації Україна-ЄС стане в такому разі не тільки перемогою над задуманим планом здачі України в минуле, що не минулося. Ця угода стане ще й дуже потрібною нинішньому українському суспільству ін’єкцією оптимізму, що посилить переможні для опозиції стартові умови перед виборами Президента 2015 року.
У мене немає готового алгоритму для досягнення доленосної Угоди про Асоціацію. Ситуація дійсно не проста і її треба обміркувати широким колом інтелектуалів. Але у мене є абсолютна переконаність в тому, що зараз ми – в точці неповернення. Саме зараз твориться майбутнє. Або – або. Брами нової епохи зачиняються. Великі цивілізаційні проекти Західного світу і “Русского мира” не залишають в Європі жодного серйозного ресурсу. Українська земля і люди – стратегічна ціль тих, хто вибудовує новий глобальний порядок денний. Такий історичний шанс прилучитися до великого проекту випадає дуже рідко. Для мене самоочевидним є те, що ми маємо обрати той проект, де краща демократія, вищі соціальні стандарти і новітніші технології. Все це забезпечує європейський вибір.
І якщо ми хоч чогось навчилися у історії, за цей вибір треба боротися. Кожному. Саме тепер. З усіх сил.