Останнім часом почастішали повідомлення з районів області про розорювання сільських пастівників або виділення їх у власність чи в оренду приватним особам, що спричинює конфлікти. От і жителі Сагайдака Шишацького району, які нещодавно випадково дізналися, що їхні односельці зазіхають на значну частину сільського пасовища, забили на сполох, бо занепокоєні перспективою не мати місця для випасу своїх корів. Адже, як вказали селяни у колективному листі на адресу тамтешнього сільського голови Володимира Рудича, «пастівник поблизу села дає можливість власникам корів у прямому сенсі виживати й вчити дітей, бо в селах немає роботи, а пенсія не дає можливості зводити кінці з кінцями людям похилого віку, обтяженими хворобами й непомірною вартістю комунальних послуг».
Жителі Сагайдака написали очільнику сільської влади, що, на жаль, серед сільських депутатів, які повинні дбати про загальне благо, знаходяться такі, котрі «віддячують» виборцям за довіру й мандат народного обранця використовують для власного збагачення за рахунок інтересів територіальної громади. Мова про депутата Сагайдацької сільської ради Валентину Григоревич, чоловік якої Іван два роки тому заснував селянське фермерське господарство «Сагайдацький світанок», а тепер вони забажали «відчепити» більшу половину пастівника.
Ця інформація виплила випадково, коли у жовтні Григоревичі чомусь проігнорували свою чергу випасати сільську череду, в якій з 55-ти корів 15-ть – їхні. Тоді ж люди дізналися, що Шишацька райдержадміністрація вже виділила в оренду Григоревичам 1 га пастівника під міні-ферму, а Сагайдацька сільська рада дала на це згоду (ще й наділила 9 га сіножатей), не поставивши до відома сільську територіальну громаду. Може, так же тихцем сільрада на чолі з паном Рудичем погодила б і виділення Григоревичам ще 25 га пастівника, якби селяни не здійняли бучу та не звернулися з колективним листом до голови Шишацької РДА В’ячеслава Білаша. «Не можна, зокрема, переконували районного очільника селяни, заради благополуччя однієї фермерської сім’ї позбавляти засобів до існування все село». Вони рекомендували В.Білашу надати Григоревичам землю під пастівник на вільних територіях, що є біля сіл Принцеве, Голуби, Чорнобаї, Кирпотівка, Салинівщина, Луці та Лещане. Голова РДА у відповідь офіційно запевнив, що при розгляді питання про виділення землі під пасовище фермеру І.Григоревичу обов’язково буде врахована думка жителів Сагайдака, а також рішення сесії сільради.
Наївні селяни повірили обіцянці В.Білаша, керівника районної організації Партії регіонів, і з вірою в справедливість прийшли на організовані сільрадою громадські слухання, на яких запитували Валентину Григоревич прямо: «А де ж нам пасти своїх корів, якщо з 45 гектар пасовища ти вже взяла один і ще хочеш 25?». А оскільки ясної відповіді від неї не почули, то односельці категорично висловилися проти задоволення апетитів новоявлених фермерів. Протокол зборів їх голова Віта Кармазин та секретар Тетяна Гаврись передали до сільради. А 23 листопада позачергова сесія, на якій були присутні власники корів, переважною більшістю голосів висловилася проти виділення Григоревичам земельної ділянки для прифермерського пасовища орієнтовною площею 25 га. «За» було тільки двоє депутатів: сама Валентина Григоревич та її сват…
Пані Валентина, коли я їй зателефонувала, замість розмови по суті почала ображати односельців, а потім взагалі зіслалася на брак часу, мовляв, ніколи їй з журналістами розмовляти – куплених корів розвантажує. Тож я не здивувалася, коли мені розповіли, що депутатка з вікна своєї автівки тикає дулі односельцям, які її не підтримали…
– Сагайдачани загалом не проти розвитку малого та середнього бізнесу, каже колишній депутат районної ради, відома правозахисниця Лідія Обревко. – Але робити це за рахунок інших односельців, котрі тримають корів, – не лише аморально, а й злочинно. Це нагадує перетягування куцої ковдри: потягнеш на себе, іншим буде холодно… Тільки Валентину Григоревич це ніскільки не бентежить і не доводиться сумніватися, що
вона й далі виявлятиме егоїзм та агресивність у досягненні своєї мети, нехтуючи життєвими інтересами громади. В разі виділення їй частини пастівника вона не ставитиме загорожу, а значить, будуть постійні скандали з індивідуальними власниками корів і чи не дійде в такому випадку до проломлювання голів…
У Сагайдаку є ще одне фермерське господарство – «Ромашка», в якому дійне стадо налічує 200 голів, але його власнику Олексію Кругляку й на думку ніколи не спадало зазіхати на громадське.
– Ми заготовляємо для корів силос, солому, концентровані корми, – розповідає Олексій Михайлович, – одно слово, те, що вирощуємо на земельних паях членів нашої родини та паях 30-ти односельців, для яких ми створили робочі місця і які здали нам їх в обробіток. Валентина Григоревич давно відома в селі тим, що прибирає до рук все, що їй треба. Кілька років тому самочинно зайняла колишню колгоспну балку, косить там сіно, нікого більше не пускає й кричить: «Це – моє!» Викупила колишню скотобазу. Тепер налаштувала проти себе все село, бо їй, бачте, треба випасати своїх корів. Але ж у людей останнє забирати не годиться, треба ж хоч трохи совісті мати! Тим більше, що Григоревичі мають в обробітку до 50 га землі. Логічно спочатку вирішити питання кормової бази, а потім нарощувати стадо, якщо захотілося займатися молочним скотарством, – переконаний досвідчений фермер О.Кругляк.
До речі, Валентина Григоревич вочевидь «поклала око» й на колгоспну силосну яму біля пастівника, бо Лідію Обревко як заступника голови комісії з розподілу майнових паїв колишнього КСП сільрада зобов’язала підготувати доповідь про стан залишкового майна. Однак сама В.Григоревич відмовилася отримувати рекомендованого листа від Л.Обревко, в якої є питання до неї з приводу майнових паїв.
На жаль, сагайдацького сільського голову Володимира Рудича теж не запідозриш у ревному відстоюванні інтересів громади. Бо селяни зібрали чимало підписів під листом до нього з вимогою, щоб сільрада нарешті порушила клопотання перед Шишацькою райдержадміністрацією про створення на землях державної власності громадського пасовища за межами населеного пункту, хоча він мав би давно це зініціювати сам. Втім, 3 грудня сільрада надіслала таке клопотання до РДА.
Та найбільше мене вразила позиція голови РДА В’ячеслава Білаша, з яким я говорила 4 грудня. А приводом для розмови стало те, що пообіцявши сагайдачанам врахувати їхню думку щодо виділення Григоревичам пастівника, маючи на руках протокол громадських слухань і сесії Сагайдацької сільради з відмовою фермеру, 29 листопада В.Білаш надсилає у сільраду листа, яким повідомляє, що РДА… запропонувала Григоревичу І.Л. 12 га пасовища і просить надати викопіювання земельної ділянки такої площі. В’ячеслав Анатолійович сказав мені, що ніякого громадського пастівника у Сагайдаку немає (?!), а також кілька разів наголосив, що то його право – розпоряджатися землею сільради за межами населеного пункту.
Втім, за великими рахунком, Білаш навіть не здивував, бо ще раз засвідчив давно відоме: ця біло-голуба влада не чує цілі села, хоча її очільник Янукович три роки тому обіцяв «почути кожного»… І от наразі маємо ситуацію: Сагайдацька сільрада чекає від РДА згоди на створення на землях державної власності громадського пасовища, а РДА чекає від сільради викопіювання й згоду на виділення фермеру 12 га пастівника, якого та не має права надати, адже громадські слухання і сесія вже висловилися проти.
Хто кого перечекає? І чи виявить громадянську позицію, чи стане на захист інтересів своєї громади сільський голова Володимир Рудич, який, як розповідають, перебуває з Григоревичами у дружніх і ділових стосунках?!
– Спроби захопити пасовище у Сагайдаку та інших селах області на шкоду рядовим членам територіальної громади, – коментує тенденцію народний депутат України свободівець Юрій Бублик, котрий донедавна був ковалівським сільським головою, – наслідок недолугого земельного законодавства: землями на території сільської ради, що знаходяться за межами населеного пункту, розпоряджається райдержадміністрація, а якщо точніше, то голова РДА одноосібно. Користуючись такою нормою і не питаючи сільську раду,
Полтавська РДА виділила на трасі Київ-Харків фізичним особам 3,5 га комерційно привабливої землі, що коштує кілька мільйонів гривень, а наша сільська рада, у якої постійно не вистачає коштів на вирішення нагальних соціальних проблем, не отримала жодної копійки. Я як сільський голова не погодив виділення землі й «ощасливлені» райдержадмінцістрацією вже два роки не можуть оформити ділянку у власність. Тож у такому протистоянні навряд чи будуть переможці. У Верховній Раді я працюватиму над тим, що привести законодавство про земельні відносини і місцеве самоврядування принаймні в норми здорового глузду: землями на всій території сільради має розпоряджатися сільська рада. Хоча маю побоювання, що схильні до корупції сільські голови можуть таку повноту влади використати задля власного збагачення, а не для загального блага…