У Київському міському будинку вчених відбувся творчий вечір письменника й історика Романа Коваля з нагоди висунення його книжки “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” на здобуття Національної премії імені Т.Шевченка.
Актова зала була переповнена й чимало охочих не потрапили на захід, енергетику якого влучно передав народний депутат Олесь Доній: «У залі панувала атмосфера братерства, патріотизму і напівпідпільної фронди до існуючого режиму”.
Перед портретом Тараса Шевченка та погруддям Михайла Гаврилка роботи молодого скульптора Дмитра Бур’яна горіли свічки.
Своєю монографією Роман Коваль (лікар-терапевт за фахом), повернув нам з цілковитого забуття ім’я полтавця Михайла Гаврилка, скульптора і художника, автора першої Шевченкіани, січового стрільця, начальника штабу Сірої дивізії Армії УНР, повстанського отамана, якого у жовтні 1920 року червоноармійці спалили в топці паротяга на станції Полтава. Гаврилко отримав прекрасну освіту – у Миргороді, Санкт-Петербурзі, Кракові й Парижі. Та не один раз доводилося йому міняти стек на гвинтівку й шаблю. Керівник Пресової кватири Українських січових стрільців Осип Назарук восени 1915 року так охарактеризував Михайла Гаврилка: “Се одна з найориґінальніших постатей нашого стрілецтва загалом. З лиця, постави, рухів і голосу – уособлення сили й рішучості. На давнім Запорожжі він зробив би величну кар’єру. Михайло немов сотворений на ватажка на Диких Полях… Михайло Гаврилко – се одна з таких широких позитивних і оригінальних вдач, яких дуже мало видає галицька, а майже зовсім не видає буковинська Україна».
На початку ХХ століття Михайло Гаврилко неодноразово брав участь у конкурсах на кращий пам’ятник Тарасу Шевченку. Й ідея пам’ятника Кобзареві у Харкові роботи М.Манізера – повністю вкрадена з конкурсного проекту Гаврилка 1914-го року. Тільки протягом 1916 року Гаврилко з однодумцями відкрив на Волині 150 народних українських шкіл. Одружився на Львівщині на художниці Олені Гордієвській, але не зміг сидіти у майстерні у благополучній Австро-Угорщині й тішитися донечкою-немовлям, коли Велика Україна захлиналася в крові від більшовицького терору. Він їде до Києва, а потім і до рідної Полтави. Стає отаманом повстанського загону, який бореться проти червоних окупантів у районі Диканьки та Божкового. Й гине як герой. Його творчий доробок, що зберігався у львівських музеях, за вказівкою з Москви спалюють, а саме його ім’я радянська влада піддає анафемі та повному замовчуванню.
Ведучий вечора письменник Василь Шкляр, автор роману «Чорний ворон», назвав Романа Коваля «інститутом національної пам’яті в одній особі» (адже той видав уже майже 30 книг, по 2-4 щороку) і фанатом однієї теми: «Від книжки до книжки – від знахідки до відкриття – ось уже понад десятиріччя він із винятковою наполегливістю оголює перед нами правду про українсько-російську війну 1917-1920-х років. Проливає світло на одну з найдраматичніших сторінок вітчизняної історії, яку прагматично-обачні дослідники досі якщо не перебріхують, то про всяк випадок оминають десятою дорогою. На формулярах величезної кількості архівних документів стоїть лише прізвище Коваля, тобто, він один поцікавився ними за 90-95 років. Він живе в тій епосі, він відчуває живими отаманів Наддніпрянської України, людей святих і страшних водночас, на прикладах героїзму й самопожертви яких пізніше вчилися вояки УПА…”
Прекрасні слова про номінанта на Шевченківську премію Романа Коваля сказали доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик, заслужений журналіст України Емма Бабчук, заступник голови Асоціації українських письменників Тарас Федюк, яка й висунула твір Роман Коваля на найвищу державну премію.
Промовляли народні депутати України з фракції ВО «Свобода» Олег Панькевич, колишній голова Львівської облради, завдяки якому на кошти з обласного бюджету книги про Михайла Гаврилка закуплені для кожної шкільної бібліотеки області; Юрій Сиротюк, котрий зауважив, що книги Романа Коваля не тільки відновлюють історичну пам’ять, а кличуть до боротьби проти будь-якої несправедливості й неправди; Юрій Бублик, який до знайомства з письменником не знав, що є земляком геніального митця-воїна Михайла Гаврилка. На жаль, попри неодноразові обіцянки Полтавська районна рада так і не спромоглася закупити 42 примірники книги для шкіл району.
А народний депутат Олесь Доній зазначив, що для відродження історичної правди про повстанський рух Наддніпрянщини жоден з істориків не зробив стільки, як Роман Коваль, і назвав його «справжнім донецьким», бо хоч той народився у Горлівці, батьки виховали хлопця на культі Шевченка, портрет і Кобзар якого були сімейними реліквіями.
З батьківщини Михайла Гаврилка приїхав рунівщинський сільський голова Володимир Сухаренко. Як тільки вийшла книжка про Михайла Гаврилка, він приїхав до Києва й придбав 30 примірників – щоб земляки знали! Володимир Сухаренко на Козацьких хуторах в пам’ять про видатного уродженця цих країв встановив стелу, на сільському Будинку кульутри – меморіальну дошку, створив у сільському музеї куточок Михайла Гаврилка. Торік 5 вересня в с.Рунівщині Полтавського району з нагоди 130-річчя видатного митця організував урочистості й того ж дня в центрі села школярі разом з онуками та іншими родичами М.Гаврилка заклали молодий парк площею понад гектар та посадили дубову алею.
У своєму виступі номінант на Шевченківську премію Роман Коваль розповів, що попри значний мистецький спадок і заслуги в боротьбі за волю України в діаспорній “Енциклопедії українознавства” Кубійовича Михайлові Гаврилку приділено менше 50 слів. У 2009 році в Літературному музеї в Києві під час однієї творчої зустрічі на його запитання: «Хто такий полтавський козак Михайло Гаврилко?» запала тиша, бо жоден із сотні представників інтелігенції про нього навіть не чув. А тепер про Гаврилка знають сотні тисяч українців. «Це і є моїм внеском у повернення українцям правди про героїчне минуле, – зауважив пан Роман. – Мене часто питають журналісти, чому я не пишу про героїв сучасності. Я ж відповідаю, що без героїв минулого ніколи не народяться герої сучасності…»
Протягом творчого вечора звучали пісні у виконанні гітариста-віртуоза Гриця Лук’яненка, кобзаря Тараса Силенка, лідера гурту “Тінь Сонця” Сергія Василюка, відомої співачки Нелі Франчук.
Наприкінці Роман Коваль подякував родині Михайла Гаврилка, насамперед його онукові професорові Орестові Абрагамовичу, який доклав величезних зусиль, щоб вийшла книга й було створено двосерійний документальний фільм “Стеком і шаблею”. Його прем’єрою й завершився творчий вечір.
Публіка влаштувала овацію знімальній групі – Володимирові Бондаренку, Валерію Тетерятнику, Володимирові Пащенку, Василю Портяку та Романові Ковалю.
Людмила Кучеренко