Яке значення для об’єднаної Європи має незалежна, демократична Україна? Як українцям і полякам будувати відносини, якщо в минулому ці відносини були трагічними? Зрештою, як Помаранчева революція змінила польську політику? Відповіді на ці та інші запитання можна було почути у Варшаві з уст польського екс-президента Александра Квасневського. Він прийшов на презентацію книжки польського політика Павла Коваля «Між Майданом та Смоленськом». Значна частина книжки присвячена подіям в Україні, тож розмова Квасневського з присутніми на презентації польськими політиками, експертами й журналістами точилася навколо українських проблем.
Колишній президент Польщі Александр Квасневський зізнається, що про розпад помаранчевої коаліції в Україні та програш її чільних діячів йому дотепер складно говорити. Результати конфліктів у середовищі політиків помаранчевого табору він називає катастрофою. Хоча, каже він, те, що сталося в Україні, не є якимось винятком зі світових правил. «Революції пожирають власних дітей», – нагадує відомий вислів Квасневський.
Згадуючи події 2004-2005 років, Квасневський говорить, що в той час Україна мала неймовірно великий кредит довіри Заходу.
«Уже після революції я мав нагоду бути з Ющенком у багатьох місцях світу – ми були у Давосі, у Брюсселі, у Вашингтоні, – зазначає він. – Для нього всі ці двері були ширше відкритими, ніж для Валенси у 90-му році. Кредит довіри до України був вищим, ніж для країн Центрально-Східної Європи у 1989-1990 роках. М’яко кажучи, щоб не образити моїх українських приятелів, ці можливості залишилися не використаними, їх змарнували».
Команда Януковича хоче бути «трішки вагітною»
Утім, попри помилки українських політиків, твердить Квасневський, Помаранчева революція дала свої плоди. Він вважає, що в Україні триває так звана вестернізація, і дедалі більше українців підтримують курс на євроінтеграцію. Натомість поляки, каже Квасневський, під час подій Помаранчевої революції почали набагато краще розуміти українців, збагнули, як саме можна допомогти Україні в її європейських прагненнях.
Оцінюючи зовнішньополітичний курс команди Віктора Януковича, польський екс-президент іронізує. «Коли йдеться про теперішню українську еліту, команду Януковича, то я думаю, що там переконані в тому, що можна бути трішки вагітним. Тобто, для них ідеальним рішенням було б на 30 відсотків перебувати в Митному союзі, а на 70 – у Євросоюзі», – сказав Квасневський.
Разом із цим, сучасний етап відносин України з Євросоюзом Квасневський називає історичним. Процес укладення договору про асоціацію між Україною та ЄС він порівнює з грудневим референдумом 1991 року, під час якого більшість українців проголосувала за незалежність своєї держави.
Історія не повинна бути віссю польсько-українських відносин
Кваснєвський із розумінням ставиться до того, як українці оцінюють своє історичне минуле. Він говорить, що віссю польсько-українських відносин не можуть бути трагічні сторінки минулого двох сусідніх народів.
«Я, наприклад, вважаю, що скільки б ми не старалися, та сприйняття Бандери в Польщі і в Україні буде різне. Для нас це терорист, злочинець і український націоналіст, а для українців, особливо в Західній Україні, це борець за незалежність України, який використовує тогочасну політичну кон’юнктуру, а водночас він застосовує методи терору, яких не цуралися й польські герої, до яких ми ставимося, як до світлих постатей нашої історії».
За словами Квасневського, полякам та українцям в історичній політиці варто використовувати досвід німецько-французького діалогу чи німецько-польського. У такому діалозі, каже він, є місце на правду, факти та, водночас, і на різні інтерпретації подій минулого.
Кваснєвський відповів на запитання польської журналістки про те, чи поляки мають кращу пам’ять про трагічне минуле, ніж українці. «Тут не йдеться про пам’ять, я маю на увазі вразливість. Йдеться, так би мовити, про шкіру. У цьому випадку ми маємо делікатнішу шкіру, ніж вони, тому що їхню шкіру дубасили протягом десятків років», – сказав польський президент.
Задля європейської України й кар’єри не шкода
Яку особисту ціну Александр Квасневський заплатив за свою активну участь у подіях Помаранчевої революції в Україні? Чи не жалкує він, що західні політики, так би мовити, не дали зеленого світла для призначення його на керівні посади в міжнародних організаціях? Розмірковуючи над цим, екс-президент відповів: «Ні, я ані трішки не жалкую, навіть вважаю, що мені трапилася, з одного боку, така по-людськи чудова нагода, а крім цього, я й справді вважаю, що Україна, демократична, незалежна, яка є в європейських структурах, – це історична подія, це щось, що служитиме світові, Польщі, Європі століттями».
Зустріч із польськими політиками та журналістами Квасневський завершив такими словами: «Я справді вважаю, що майбутнє України вирішуватиме майбутнє Європи, і це не перебільшення».
Польща – не Росія! За підтримку, яку має сьогодні Україна від Польщі у своєму прямуванні до Європи, можемо лише дякувати польським партнерам. Звичайно, складні проблеми в українсько-польських стосунках, як-от, скажімо, різні оцінки одних і тих самих історичних подій і постатей (і про це говорить екс-президент Квасневський) були, є і будуть, але, на щастя, не від них залежить майбутнє наших відносин. Кажу “на щастя”, позаяк за часів незалежної України перспективи українсько-польського політичного діалогу найчастіше визначали дуже прихильні до нашої незалежності польські політики-інтелектуали. Наведу приклад, про який мало хто знає. Коли у 1991 році Україна проголосила незалежність, тодішній президент Польщі Лех Валенса радився зі своїм радником, істориком-інтелектуалом Богданом ЦИВІНСЬКИМ, коли Польща повинна визнати незалежну українську державу – відразу чи через певний час, мовляв, ми мали таку складну історію, може, почекаємо, коли українську незалежність визнають США чи Канада, а вже потім і Польща. На це радник Цивінський, до речі, близький приятель президента Валенси, відповів: “Ні, Лєшек, власне тому, що ми мали таку складну історію, саме ти, тобто Польща, повинна першою визнати незалежність України. Розумієш? ” Відтак саме Польща стала першою державою, котра визнала українську незалежність. Таким політикам, як Цивінський, маємо з вдячністю тиснути руки і схиляти перед ними в пошані голови, оскільки саме вони сформували шляхи українсько-польської приязні. Шануймо друзів – і історія нам віддячить!