Українські документалісти – мрійники. Вони знімають кіно за малі гроші, експериментують з форматами і люблять своїх героїв. Втім, у конкурсі фесту немає повнометражних фільмів з України.
Кіногурманам і правозахисникам в Україні буде чим зайнятися наступними днями – кінопокази, дискусії, семінари, майстр-класи, фотовиставки. У Києві починається X Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. В останні роки фест запам’ятався фільмами про донеччан – політиків, підлітків, які змушені працювати у нелегальних шахтах. Йдеться про стрічки німецького режисера Якоба Пройса “Інший Челсі” й естонської режисерки Маріанни Каат “Шахта № 8”. Тепер режисерка увійшла до складу журі конкурсної програми короткометражок.
Іноземцям знімати в Україні легше
Саме в цій програмі беруть участь дві українські стрічки – “Сери та сеньйори” Олександра Течинського і “Мрія” Дар’ї Дрюченко. За словами представниці оргкомітету фестивалю Дар’ї Аверченко, іноземним документалістам легше знімати в Україні фільми на гострі теми, адже ті підстраховані статусом іноземця. Так, фахівці з української частини команди Якоба Пройса говорили, що не один раз чули погрози під час зйомок на Донеччині. “Але вони посилалися на Якоба, якому ніхто погрожувати не наважувався, – розповідає далі Аверченко. – Іноземні режисери роблять велику роботу, розповідаючи нам про нас самих, і показуючи Україну їхніми очима”.
Від України в конкурсній програмі беруть участь дві короткометражні фільми – “Сери та сеньйори” (фото) Течинського й “Мрія” ДрюченкоВедучий церемоній відкриття фесту, журналіст Єгор Соболєв зауважує, що кіно в Україні лише прокидається після клінічної смерті. Цим він пояснює й обмаль фільмів на гострі теми. “Кіно – це індустрія, яка вимагає розмаху, сталості, поєднання конвеєру та експериментальних лабораторій, – каже Соболєв. – Цього всього ще немає. Але є паростки, їх слід старанно плекати”.
Брак коштів
Режисер Ігор Чайка вказує ще й на хронічну нестачу коштів, що перешкоджає створенню якісного критичного документального фільму. Крім того, потрібен ще досвід і, звичайно, талант: “Естетика кіно дуже відрізняється від телепрограм, а в нас звикли працювати так: зняли-змонтували-сунули в ефір, гулькнуло – і все. А з фільмом, як і з журналістським розслідуванням, слід працювати довго, прискіпливо, збирати факти, аналізувати”.
Обидва конкурсні українські фільми – малобюджетні. Як розповіла DW продюсер стрічки “Сери та сеньйори” Юлія Сердюкова, на створення фільму пішло три тисячі доларів. Це без гонорарів і оренди обладнання. За її словами, працювали на ентузіазмі і на власній техніці.
Для режисера Олександра Течинського фільм “Сери та сеньори” став дебютом у кіно. У фільмі розповідається про “мужиків”, які їдуть до Умані, аби працювати під час паломництва хасидів. “Тема природно виникла з особистого досвіду, – каже Течинський. – Як фотограф я знімав в Умані під час Рош-Хашани для газети Frankfurter Allgemeine Zeitung. Мав знімати хасидів, але було цікаво спостерігати за нашими людьми, які опиняються в незвичному середовищі, і таки знаходять спільну мову”.
Водночас режисерці фільму “Мрія” про музичну керівницю інтернату для глухих дітей Дар’ї Дрюченко вдалось зняти своє студентське кіно взагалі без коштів. Каже, знімала на фотокамеру, аби зберегти інтимність оповіді без знімальної групи.
Працюючи над “Ромською мрією” Бондарчук випробував новий жанр – крос-платформАверченко підтверджує, кошти на українське документальне кіно важко знайти. Однак можна шукати гроші закордоном, існують форуми, ринки ідей, де можна представити свій проект європейським телеканалам.
Новий жанр: крос-платформ
Окрім конкурсу, цьогоріч близько 20 українських фільмів покажуть під час окремих подій. Це й цикл коротких фільмів про закарпатських ромів “Ромська мрія”. Як сказав режисер Роман Бондарчук, без підтримки фонду “Відродження” проект би не відбувся. Цікаво, що це не просто фільм, його автори спробували новий жанр – крос-платформ. Ідея полягає в тому, аби створити кілька медіа-продуктів на одну тему й поширювати різними шляхами. У випадку з “Ромською мрією” йдеться крім головного фільму ще про чотири документальні новели, фотовиставку та інтерактивну веб-сторінку, яку планується створити в майбутньому.
Найголовніші програми Docudays UA – конкурсні, їх три: DOCU/ПРАВО, DOCU/ЖИТТЯ й DOCU/КОРОТКО. У них візьмуть участь 29 фільмів. Загалом на фесті покажуть понад 80 стрічок з різних країн світу, у тому числі з Німеччини.