Влада заповзято готує базу для референдуму. Упродовж лютого 2013 року ЦВК затвердив купу усіляких форм (аж до вивісок для комісій), Кабінет міністрів ініціював зміни до законодавства на виконання закону “Про всеукраїнський референдум” та встановив порядок фінансування діяльності комісій.
Поки що сценарій народного волевиявлення не завершений. Але режисура свідчить про специфічний характер постановки і про те, що її буде представлено у цьому році.
Новаторські процедури
Річ у тому, що ухвалений 6 листопада 2012 року закон “Про всеукраїнський референдум”, виписаний таким чином, що організувати, провести і втілити у життя “народну ініціативу” без волі влади неможливо.
Про це говорить вже навіть перший етап, який включає проведення зборів для формування ініціативної групи та збір підписів на підтримку ініціативи. Провести збори за участі 2 000 людей, усіх зареєструвати, розмістити, скласти список учасників із зазначенням паспортних даних, сформувати ініціативну групу з не менш як 500 громадян (яким не обов’язково бути присутніми на зборах), затвердити питання або/та текст законопроекту, який буде винесено на референдум, а потім за 40 днів без вихідних зібрати 3 млн підписів (тобто 75 тис на день) за допомогою влади можна, а без неї – є підстави сумніватися.
ЦВК повинна перевірити підписи за 7 днів. Впораються. Бо й сам збір підписів такий, що якщо хтось не може заповнити власноруч дані в листі, це за нього може зробити член ініціативної групи і сам же він відзначає, що він заповнив за когось лист. Кількість таких безпорадних заповнити підписний лист, але згодних з винесеним на референдум питанням (або й законопроектом) не обмежується.
У наведеній процедурі привертає увагу також момент затвердження тексту законопроекту, який винесуть на референдум.
Обійдемо увагою те, що одним-єдиним органом, який має право ухвалювати закони, є Верховна Рада. Щоб на референдумі можна було ухвалювати закони, це має бути передбачено Конституцією, як це передбачено Конституцією Швейцарії.
Звернемо увагу на інше. Звідки візьметься текст законопроекту? Як буде здійснюватися його обговорення, внесення до нього пропозицій та змін?
У бюлетені для голосування передбачається вказати назву закону й окремі його положення.
Ще хоча б ті щасливчики з-поміж 3 млн громадян, до яких прийдуть за підписом, мають шанси ознайомитися з цим текстом, а всі інші, грішні, будуть шукати текст. Закон про референдум не вказує, де саме і не зобов’язує ініціаторів референдуму друкувати та поширювати проект такого акту.
Чи будуть закони, ухвалені у такий спосіб і за такими процедурами, без розуміння суті закону, без обговорення, кращими?
Формування комісій
Комісії – у повному порядку. Утворені за поданням голів рад депутатів, а якщо ті не встигнуть – голів держадміністрацій, вони будуть представлені кращими досвідченими кандидатурами. А раптом щось не так – то й напередодні і навіть безпосередньо у день голосування державна адміністрація має право подати іншу кандидатуру. Такий порядок створює критичну залежність членів комісій від органів, які їх утворили, але хіба це важливо?
Зате все буде працювати і все буде підраховано належним чином. Тим паче, що кворум – поняття умовне. Саме у день голосування та підрахунку голосів засідання комісій є повноважним незалежно від кількості присутніх членів комісії.
Свято народного волевиявлення завершується тим, що ЦВК з голосу оголошує результати. Невідкладно після цього чиясь воля стає складовою національного законодавства.
Сюрпризи для ЗМІ
Шанси висвітлювати перебіг референдуму є. Але якщо ЗМІ буде висвітлювати його без угоди з ініціативною групою або “неправильно”, може наразитися на судовий позов до ЗМІ чи журналіста як з боку ініціативної групи, так і з боку комісій. Наслідком цього може стати “тимчасове зупинення дії ліцензії” або “тимчасова заборона випуску друкованого видання”. Але не варто хвилюватися – після завершення процесу референдуму все відновиться. Можливо.
Поєднання з місцевими виборами
Хоча базовий закон дозволяє поєднувати референдум з будь-яким видом виборів (хоч сільського голови, хоч Президента), наразі уряд бачить можливість провести референдум безпосередньо з місцевими виборами. Саме про них ідеться у законопроекті № 2402, розробленому урядом і зареєстрованому у Верховній Раді 26 лютого 2013 року.
Урядові бачиться, що роль виборчих комісій краще виконають комісії з референдуму, а не навпаки. Логіка тут зрозуміла – навіщо у якомусь місті утворювати виборчі комісії, якщо по всій країні працюють комісії із референдуму. Але неуніфіковані процедури створення та діяльності комісій породжують нові виклики.
Власне, коли виборчі комісії формуються партіями, і це хоч так-сяк забезпечує різнобічний контроль ухвалення рішень комісіями, то комісії з референдуму – креатура влади. Відмінність суттєва.
Партії зі своїми кандидатами на виборах (нагадаю, що на місцевих виборах, крім сіл і селищ, кандидатом можна стати лише завдяки партії) на міського голову чи у депутати місцевої ради можуть відійти осторонь.
Якщо до цього додати всіляку іншу специфіку законодавства для місцевих виборів – збережену змішану систему, можливості для підкупу, непрозорість фінансового регулювання, можливість знімати кандидатів з реєстрації), то ясно, що громаду може чекати буяння вражень.
Фальшуйте і підкупайте спокійно! Ви під захистом закону
Уряд відзначається святою вірою в доброчесність членів комісій з проведення референдуму. Інакше він своїм лютневим законопроектом не пропонував би видалити з Кримінального Кодексу покарання за “приписування, завідомо неправильний підрахунок голосів” (стаття 160 КК). Власне, чого наражати членів “своїх” комісій на ризик отримати за такі діла виправні роботи на строк до двох років, або й позбавитися волі на строк від одного до п’яти років? Який такий “завідомо неправильний підрахунок голосів”? Неправильний? Випадково.
Санкції за підробку документів референдуму будуть діяти лише у тому разі, якщо це вплинуло на результати голосування учасників референдуму або призвело до неможливості визначити волевиявлення учасників референдуму (стаття 158 КК). Але як встановити, чи вплинула підробка документу, якщо “приписування” і “завідомо неправильний підрахунок голосів” видаляються з КК як юридичне явище? У чому тоді полягає суть підробки?
Байдуже, що оскаржувати дії чи бездіяльність комісій з референдуму мають право лише ініціативна група з проведення референдуму або офіційні спостерігачі від неї (громадянин – якщо порушено його особисті права). Тепер навіть цим обраним групам буде складно знайти, що в принципі можна оскаржити.
Cui bono?
Референдум сам по собі є потужним засобом, але слабко прогнозованим. Референдуми 1991 року – 17 березня Всесоюзний за збереження оновленого СРСР та України в його складі і 1 грудня Всеукраїнський за проголошення незалежності — з однаковими по суті запитаннями, але по-різному сформульованими, дали протилежні результати, хоча часовий проміжок між референдумами був менший, ніж рік.
Наразі не важливо, чи ти “за” чи “проти” чогось. Важливо те, що результати референдуму за пропонованими правилами задовольнять лише тих, хто ці правила замовляє.
Сьогодні питання не звучить “чи потрібні референдуми?”. Питання звучить “як забезпечити чесний референдум?”.
Світлана Конончук, керівник політичних програм УНЦПД