Зачувши про те, що профільний комітет Верховної Ради нібито зняв з розгляду законопроект “Про свободу мирних зібрань”, “Майдан Моніторинг” не те щоб не повірив власним вухам та очам (адже Верхорада традиційно славиться неперевершеним вмінням робити казкові дурниці), але все ж таки здивувалися, адже керівники Комітету – не якісь одіозні представники привладної партії, а представники опозиції, яким нібито сам Бог велів захищати свободу мирних зібрань.
Отже, ми спитали у першого заступника голови Комітету п.Андрія Шевченка про те, чи то є правда і “якщо так, то якими були причини, правові підстави такого рішення”. Відповідь була такою:
Як бачимо, у пана першого заступника не знайшлося слів, щоби відповісти на пряме запитання. Мабуть, воно виявилося з числа тих, про які кажуть “просте запитання, а заводить у глухий кут”.
Втім, не дивно, що у народного депутата нема слів. Певно, що важко пояснити, як можна перешкоджати ухваленню закону, критична необхідність якого в України наочно демонструється хоча б тим, що кілька сотень місцевих рад дотепер керується вкрай реакційним совецьким “указом”, ще сотня незаконно наприймала переважно не кращих за той “указ” власних “порядків” та “положень”, а у міліцейському статуті прямим текстом вміщено несусвітню дурню про “несанкціоновані зібрання”. Не кажучи вже про свіжий приклад – рафінований ідіотизм біля януковичевого тихого раю – “Межигір’я”, де, схоже, вже і ходити не можна. Детально про всі небезпеки сьогоднішнього нормативного регулювання та практики в сфері реалізації права на мирні зібрання в Україні – невдовзі у щорічному меморандумі ІЦ “Майдан Моніторинг” (минулорічний – тут).
Так що чи потрібен закон про свободу мирних зібрань чи не потрібен, і кому вигідно, щоб його не було – sapienti sat.