Історія майора азербайджанської поліції Еміна Ахмедбекова схожа на детектив. Проте, популярних авторів вона навряд чи зацікавить. Перед усім тому, що головний герой нікого не викрав і не вбив, і сам, всупереч обставинам, досі живий. Він вважає реальною загрозу викрадення і повернення на Батьківщину під конвоєм. Для українців ця історія цікава тим, що переслідуваний азербайджанець нині в Україні. Він – політичний біженець, який шукає притулку в безпечній країні. Про Україну не йдеться. Адже вона для втікачів ніколи не була надійним прихистком, особливо після зміни влади 2010 року.
На батьківщині майору поліції довелося відсидіти три роки за сфабрикованим звинуваченням. Лише тому, що наважився захистити дружину від домагань її шефа та критикував начальство за зловживання і корупцію. Місцеві та міжнародні правозахисні організації визнали його переслідуваним за політичними мотивами. Слід наголосити, що нинішня азербайджанська держава відзначається мстивістю: той, хто мав необережність конфліктувати з нею, має бути готовий до переслідувань всіх родичів.
Дружину майора Ахмедбекова Нігяр, лікаря-рентгенолога відомчої поліклініки МВС, почав переслідувати з непристойними пропозиціями її керівник. Як годиться чоловікові з почуттям власної гідності, Емін став на захист дружини. Вдався до цивілізованих методів – спочатку поскаржився керівництву зухвальця. Але в результаті боротьби втратив посаду. Численні скарги та звернення до міністра внутрішніх справ не дали жодного результату. Емін Ахмедбеков вирішив відмовитися від громадянства. І тоді міністр вирішив поновити його на службі. Але спроба через суд домогтися від держави компенсації за три роки вимушеного прогулу закінчилася нічим. Врешті, сталося досі нечуване: позов азербайджанського поліцейського проти своєї держави був взятий до розгляду в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). І тоді режим вдався до перевіреного методу нейтралізації – провокації та фабрикації кримінальної справи. Інспектор дорожньої поліції напав на Еміна Ахмедбекова, але в нападі звинуватили бунтаря. І засудили на три роки ув’язнення. Надійшла черга Нігяр Ахмедбековій захищати чоловіка. Активна боротьба за звільнення для неї теж закінчилися звільненням з роботи. Спроба добитися правди в судах була безрезультатною, то ж довелося звертатися до ЄСПЛ. Протистояти агресивній авторитарній системі з трьома дітьми і без засобів до існування не було можливості і Ахмедбекови вирішили тікати. « В Туреччині для нас було дуже небезпечно – вже був не один випадок, коли видавали азербайджанців звідти, приблизно така ж ситуація з Росією. Тому Україна,з якою у нас безвізовий режим, підходила нам найбільше», – розповідає Емін Ахмедбеков. Проте, наприкінці березня він отримав дзвінок із погрозами азербайджанською мовою, хоча номер мобільного нікому не давав. За винятком службовців офісу УВКБ ООН в Києві, де він та члени його родини стоять на обліку як шукачі притулку. « Не виключаю, що саме від співробітників УВКБ ООН в Азербайджані знають наші номери. Відтоді я постійно міняю сім-карти», – каже колишній бакинський поліцейський. З його від»їздом влада не вгамувалася: під тиском спецслужб батько був змушений виписати його і сім’ю з дому. Водночас проти старшого сина, який тепер немає постійного місця проживання і прописки, обіцяють порушити кримінальну справу за ухиляння від військової служби – чиновники у Баку не надто напружують фантазію, коли йдеться про ворогів режиму.
Українська міграційна служба відверто заявила Ахмедбековим – гарантувати безпеку, захистити від спроб викрадення не може. Остання надія – офіс Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Києві. Але й тут ставлення до шукачів притулку неприємно здивувало. « На співбесіді співробітниця заявила нам, що на Заході не люблять злочинців. Їй вистачило 15 хвилин, щоб назвати нас злочинцями. Навіть для азербайджанського суду це дуже швидко», – сумно жартує Емін Ахмедбеков. І хоча згодом перед ним вибачилися, ситуація не поліпшилася. Від сім»ї в офісі УВКБ ООН вимагали пройти огляд у психіатра, називаючи це умовою надання притулку в безпечній країні. Але коли сім’я пройшла перевірку в Київській обласній психіатричній лікарні, співробітниця здивувалася – навіщо? Емін Ахмедбеков припускає – психолог, який на вимогу офісу УВКБ мав визначати психічну адекватність членів його родини, був упереджений і мав поставити такий діагноз, щоб свідчення про переслідування на Батьківщині можна було би ігнорувати як недостовірні. Ситуація родини ускладнюється відсутністю засобів до існування та хворобою доньки – для її лікування потрібні дорогі медикаменти.
Авторитетний український правозахисник Євген Захаров вважає, що проблеми біженців зумовлені вимогами країн, які надають притулок: « Це, перед усім, країни Скандинавії, Нідерланди, Австрія…Вони дедалі ретельніше вивчають справи шукачів притулку, отримати право проживати в безпечних країнах з кожним роком складніше». Пан Захаров переконаний, що УВКБ ООН має замало повноважень, щоби швидко вирішувати проблеми біженців. Емін Ахмедбеков стверджує – довідатися про ці повноваження практично неможливо. « Коли питаєш співробітників офісу, на якому етапі розгляд нашої справи, відповідь одна – ми не зобов’язані вас інформувати. Але й отримати якісь статутні документи УВКБ ООН, які регулюють його роботу, теж неможливо», – розповів втікач. Час спливає, а його сім’я залишається в Україні, а значить – в небезпеці. Остання надія – головний офіс УВКБ в Женеві та Генсек ООН. Ахмедбеков відправив туди свої звернення про допомогу. Якщо відповіді не буде, колишній азербайджанський поліцейський готовий разом з іншими товаришами по нещастю пікетувати київський офіс УВКБ ООН. Спроби автора зв’язатися з офісом та отримати коментар щодо ситуації з наданням притулку Ахмедбековим були марними – за номерами, зазначеними на сайті офісу, ніхто не відповідає.