1. Припинення радянської практики дозволу на мітинги.
Відомо, що незважаючи на рішення Конституційного та Європейського судів – більшість правоохоронних органів, судів, та органів місцевого самоврядування продовжують використовувати Указ Президії СРСР Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР від 1988 року. В такий спосіб вони намагаються компенсувати законодавчі прогалини регулювання мирних зборів, і без ухвалення відповідного закону – уникнути цього не вдасться.
2. Припинення правового свавілля в судах
Відсутність законодавчого регулювання породжує правове свавілля в судах. Оскільки суди не обмежені в своїх можливостях забороняти мирні зібрання, вони використовують для цього будь-які аргументи, в тому числі повний абсурд. Є випадки, коли мирні зібрання були заборонені, через побоювання терактів проти Посольства США, або через те, що на акції будуть тримати портрет мера головою вниз, і це може вплинути на психіку організатора.
3. Безпека громадян на мирних зібраннях
Почастішали випадки сутичок та протистояння на мирних акціях, між учасниками різних акцій. 18 травня – це лише один з прикладів, коли через відсутність прямих законодавчих зобов’язань влада не вжила достатніх заходів, щоб не допустити фізичного протистояння. В цьому контексті також належить гарантувати права журналістів, які висвітлюють мирні зібрання.
4. Ліквідація адміністративних арештів
Це продовження радянської практики, коли діяла дозвільна система проведення мирних зборів і застосовувалась санкція за порушення порядку організації.
5. Виконання рішення Європейського суду
В квітні Європейський суд з прав людини прийняв рішення в справі Олексія Вєрєнцова, за яким зобов’язав Україну законодавчо врегулювати питання мирних зібрань. Якщо ситуація не зміниться Україна отримає десятки, а той сотні позовів подібних до Вєрєнцова, всі з яких програє.