Я, скромний служитель нашого агроельфійського народу Семесюк, перетлумачив та адаптував для вас Друге стратегічне послання господа нашого Недайбога, надіслане безпосередньо з Вирія за допомогою метафізичної пневмопошти. Господь прихильно ставиться до вкраїнців та щиро переймається нашими заплутаними справами.
Друге Суттєве Послання Недайбога
Вкраїнці! Хоча Совітський Союз і розваливсь зі страшним лязкітом, лишилося по ньому чимало незакритих гештальтів та різного програмного сміття. Щось накшталт комп’ютерних вірусів, котрі засіли по темних коморах вітчизняної свідомості, і звідти нахабно шкодять прогресу. Однією з таких ідіотських совкових звичок, котру наш бідолашний нарід не усвідомлює але вживає, є схильність до скорочення написання слів в місцях громадського користування. Цікаво й те, що часом скорочують настільки короткі слова, що це втрачає взагалі будь-який сенс.
Найвиразніший приклад – слово “поверх” і його совітський відповідник – “этаж”. Виходиш з ліфта, наприклад на п’ятому поверсі, і бачиш напис на стіні – 5 эт. Хто, коли і навіщо встановив, що треба уникати двох останніх літер в слові “этаж”, достеменно не відомо. Втім, наші сутінкові зомбі (громадяни) живуть на автоматі, працюють на автоматі, виконують на автоматі, врешті-решт, існують на автоматі. 5 эт. – це мовчазний пам’ятник цьому автоматизмові.
Але існує ще кумедніший совітський прикол – це складання з таких скорочень довжелецьких назв для різноманітних брутальних держустанов. “Луганськтехспецхуйбудмутмонтаж” – за це треба лікувати болючим чином, наприклад струмом, або ж сокирою. Питаю сам у себе – накуя взагалі існують скорочення, якщо з них складають такі невимовні ребуси? Відповідь маю, але вона також невимовна. Хоча, якщо стисло, то стан в котрому знаходяться істоти, які замість слова “поверх” пишуть пензликом це уйобіщне “пов.”, називається глибоким провальним сном свідомості. Мабуть саме в такій манері проводять вільний від існування час столітні прип’ятські дуби та гранітні дніпровські брили.
Все б нічого, але ці дуби і брили наділені людськими правами та надлюдськими амбіціями, і це непокоїть. 450 дубів в парламенті, начолі із межигірською брилою. А ви дивуєтеся, що країною правлять упирі. Звичайно, шановний, правлять, бо в приміщені “Луганськтехспецхуйбудмутмонтажу” є сакраментальний напис – 5 эт. курва!
Якби я був проклятим віденьським психоаналітиком, то зазначив би наступне: “Схильність до невмотивованих скорочень слів сигналізує про лінивий і, водночас, жадібний дух скорочувача (читай – вкраїнця). Йому ліньки дописати дві літери – раз, тисне жаба за казьонную фарбу – два. Діагноз пацієнта – мудак. Курс лікування – 10 шпіцрутенів на псарні щонеділі. У разі рецидиву – довічна кастрація каменюкою. Підпис – лікар українолог, барон Адольф Вишневецький.
Але я не є віденьським психоаналітиком, тому зазначу інакше. Вам не подобається Янукович? То підіть втопіться, бо ви і є Янукович. Врешті, хто перднув в ліфті та нашкрябав слово “хуй” на п’ятому эт.? Часом не ви?
То що ж робити, шановні януковичі? По-перше, повне перевстановлення системи, а по-друге, лютий антивірус. Але є одне але, як казав Майкл Щур, бо операційну систему під назвою Україна влаштовано таким падлючим чином, що з одного боку вона, як і будь-яка система, не може самовдосконалитися без зовнішнього втручання, а з іншого, вона не підпуска до себе спеціалістів. Двічі за останні сто років, зондеркоманди спеціально навчених німецьких програмістів намагалися продертися до нашого системного блоку. Але троянський вірус завзятості накопав на всіх підступах страшних вовчих ям духовності, натикав кругом протитанкових городів з шипастими буряками, оточив системник глибоким рівчаком народної мудрості, і сам від себе акуїває
Духівник українського народу Т. Г. Шевченко свого часу слушно зауважив – “I чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”. Але емоційний акцент тут, звичайно, стоїть на другій частині пророцтва. Варто було б переінакшити на “свого не цурайтесь, але ж і чужого навчайтесь, деграданти”. Таке, наче незначне, перепрограмування може вельми підвищити наші історичні шанши на популяційне щастя. Та це навряд чи, бо ми безкомпромісно плутаємо пиху із гідністью, надаючи перевагу першій.
Нащо каструвати каменюкою? Фу, це так вульгарно і гидко. А окрім того, аморально. Набагато краще двома цеглинами, затиснутими у правій і лівій руці. Підводиш цей гуманний хірургічний інструмент до органу із кульками і різко, сказавши “Хе!”, стуляєш їх до купи. Боляче, кажете? Та ні. Хіба, що ваш палець між цеглинами опиниться. Наступний, хто? із 450-ти…