Ніщо так не дискредитує антифашистський рух, як присутність у ньому харківських керівників.
Українські політики мають дивовижну власність позбавляти сенсу все, за що беруться. Ось, скажімо, харківська влада, з її перманентним реваншизмом. Дивовижно, але навіть така важлива та серйозна тема як антифашизм, у виконанні того ж таки Добкіна починає звучати фальшиво.
Важко за всім цим агресивним популізмом, за вільними спробами політичних та історичних спекуляцій розгледіти дійсне бажання проговорити болючі й часто доволі неоднозначні питання, що стосуються подій сімдесятирічної давнини.
Антифашизм Добкіна з Кернесом обмежується, зазвичай, сталінськими портретами, муляжами ППШ і малоадекватними погрозами нічого не забути й усе пригадати.
Зручна позиція насправді – прикриватись ветеранськими спинами, маніпулювати минулим, трактувати історію згідно з політичним курсом своєї партії, займатися політиканством там, де по совісті варто було б просто промовчати.
Ніщо так не дискредитує антифашистський рух, як присутність у ньому харківських керівників. Претензійність та неоковирність, із якою вони беруться виховувати “молоде покоління” навіть не смішить.
Зрозуміти їх можна – коли немає жодної ідеї, здатної викликати підтримку населення, коли не вистачає слів порозуміння, коли навіть не йдеться про необхідність об’єднання та співпраці, простіше за все взятися за витворення образу ворога, за активний поділ на своїх і чужих, за маркування й розвішування табличок.
Ось вони й зганяють під сталінські знамена бюджетників, заповнюючи вуличний простір бойовими гаслами й зводячи все знову ж таки до жорсткого й підлого протистояння, згідно з яким фашистом є кожен, хто не має членського квитка партії регіонів.
Метод справді підлий, адже прикриваючись важливими для багатьох гаслами, влада легко й безболісно зараховує до фашизму все, що хоча б якось не співвідноситься з її політичним курсом. Фашистами є всі, хто з ними не згоден.
Фашизмом є все, що вони не можуть використати на свою користь. Фашистами вони будуть називати всіх, хто матиме свою думку й не погоджуватиметься на пропоновану ними історичну маячню. Шкідливість подібної стратегії нам усім ще доведеться осягнути.
Загалом, можна лише припустити, скільки часу та зусиль знадобиться, аби розгребти згодом, з часом, коли вони відійдуть (і чим скоріше це станеться – тим краще), все те ідеологічне сміття, яке вони по собі лишають, всі ті дурниці й усю ту брехню, якими вони нас так наполегливо й щедро годують.
Нинішня харківська влада не просто неадекватна – вона шкідлива, адже послідовно й планомірно займається відвертою банальною українофобією, вносячи в суспільство нетерпимість та ненависть, роблячи нас усіх заручниками своїх амбіцій та нереалізованості.
Можна лише припустити, що стоїть за всією цією любов’ю очільників Харкова до військової форми та крупнокаліберної зброї, які саме свої дитячі фантазії вони реалізовують, які заліковують травми, проводячи свої безкінечні паради й граючись у солдатиків на головній площі міста.
За цієї ситуації історія з Шевельовим вже не дивує.
Нікого давно не дивує, що губернатор Харківщини поводиться й висловлюється як малограмотне хамло, що дорвалося до влади й, втративши рештки адекватності, береться ділитись із народом своїми комсомольськими візіями щодо історії регіону, керувати яким йому випало. Нікого не дивує, що губернатор легко кидається характеристиками, відповідати за які потрібно в принципі в суді.
Всі звикли до того, що він давно не контролює слів, не відповідає за вчинки, легко переходячи межу пристойності. Всі звикли до його нефахових, малопритомних заяв, котрі він висловлює з будь-якого приводу. Шкода, звісно, що замість серйозної та виваженої позиції харків’янам усе частіше доводиться мати справу з екзальтованою маячнею та політичною безвідповідальністю.
Шкода, що нам уперто вибудовують яскраві кольорові декорації, намагаючись переконати, що саме це і є реальність.
Адже будь-які декорації рано чи пізно демонтують, і що залишиться по тому? Як будуть згадувати про харківського губернатора років так через 50? Як про одного з не надто успішних випускників харківської середньої школи номер шість. І то лише через те, що цій школі перерахував свою Шевченківську премію Шевельов.
Сергій Жадан