Світлана Талан (справжнє прізвище) пише в жанрі реальних історій. Її перший роман «Коли ти поруч» про долю хворої на СНІД дівчини Даші, що вийшов 2012 року й розійшовся накладом у 80 тисяч примірників в Україні, Росії та Казахстані, вивів письменницю на третє місце в Україні за популярністю.
Цього року українською та російською мовами вийшов її роман «Не вурдалаки!» про покоління дітей війни, що уособлюють цілу епоху, в якому образ головної героїні вона «списала» зі своєї мами.
Світлана Талан народилася на Сумщині, але після педінституту опинилася в Донбасі. Нині живе у Сєвєродонецьку. Та одного разу вчителька молодших класів вирішила круто змінити свою долю.
Розрахувалася зі школи. Три роки писала від руки, бо комп’ютера ще тоді в неї не було, надсилала у видавництва, звідки отримувала ввічливі відмови. Аж доки її роман «Коли ти поруч» не переміг у конкурсі «Коронація слова». Їй тоді виповнилося 50 років. Після цього отримала пропозицію про співпрацю від видавництва «Клуб сімейного дозвілля» й нині пані Світлана, як кажуть, модний автор.
Вона отримує дуже багато вдячних відгуків на свої твори через соціальні мережі, колег, знайомих, під час творчих зустрічей. А це найвища нагорода для письменника! Під час однієї з презентацій роману «Не вурдалаки!» одна літня жіночка підійшла до неї й запитала, звідки письменниця дізналася про її життя, яке так виразно й у подробицях описала.
Співпрацює Світлана Талан і з іншими видавництвами. Так, у тернопільському видавництві вийшов її роман «Мої любі зрадники», а в Канаді надрукований любовний роман російською мовою «Без прошлого».
Готується до друку напівмістичний роман «Помилка», де продовжена тема доль ВІЛ-інфікованих молодих людей.
Зараз письменниця працює над романом про голодомор на Східній Україні. Тільки збір матеріалів у Донецькій та Луганській областях тривав вісім місяців. Дуже мало залишилося живих очевидців колективізації й голоду 33-го.
Світлана Талан завершує напівмістичний роман «Чорне коло» про будинок її дідуся й бабусі у сумській глибинці, де минуло дитинство Світлани. Сюжет твору їй навіяли відвідини давно занедбаної після смерті стареньких садиби на березі озера, яка так і не пустила туди нових жильців: сусіди розповіли про 12-ть смертей…
Романістка сподівається, що невдовзі також побачить світ її твір про розчарування Помаранчевою революцією.
Нині вона здійснює тур по містах України, де у магазинах видавництва «Клуб сімейного дозвілля» відбуваються творчі зустрічі авторки з читачами.
Останні відзначають, що вона пише дуже емоційно, з душею, тож запитували її про сам процес написання.
Пані Світлана розповіла, що письменницька праця – це каторжна праця. Як правило, пише звечора і до півночі, коли не заважають сторонні звуки й можна зосередитися. Навіть, коли засинає, кладе поруч блокнот і ручку, бо й вночі може прийти якась важлива думка, поворот сюжету, вдалий епітет, а сподіватися, що пригадаєш це, коли проснешся – справа марна.
-Я сама собі, – каже письменниця, – встановила норму – три друковані сторінки щодня. Якщо якийсь день пропустила, то наступного маю написати… шість.
Пані Світлана – жінка дуже цілеспрямована, відверта, з сильним характером. Такі ж і її твори, головна ідея яких – навіть у найскладніших життєвих ситуаціях треба залишатися людиною…
Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу