Андрухович: Влада залякує, але є момент коли ти кажеш: «Я все одно вихожу». І це зараз найважливіше.

22 грудня 2013 р. у Харкові відбулася відкрита дискусія в форматі Майдан Reload з українським поетом, прозаїком, перекладачем та есеїстом Юрієм Андруховичем. На початку зустрічі, вже за традицією, пан Юрій розповів про свої враження від Майдану та про те, як розвивалися події, пов´язані з Майданом в його житті.

Одним з яскравих вражень майдану, яким поділився поет, були двоє іванофранківських чоловіків, підприємців, які у час, коли відбувався штурм майдану з 10 на 11 грудня серед ночі вирішили, що треба їхати до Києва і о другій години ночі виїхали з Франківська.

«Це для мене один із штрихів розуміння того, що відбувається. Ці люди не тільки жертвують підприємницькими інтересам, вкладають гроші в розвиток майдану, але ще й фізично всіма силами себе там реалізують, не маючи переконаності у результаті, акція ж безстрокова. Це такий людський тип, який приносить надію і сподівання. Цих людей щось підняло, вони зрозуміли, що це їх спільний момент і наш спільний момент, і вони там. Вони абсолютно переконані, що вони були там на своєму місці. Загалом щодня приходиш з майдану з новими враженнями» – розповідає митець.

Надалі присутні задавали пану Юрію питання, які стосувалися його ставлення до політиків та політичної ситуації в країни.

Перше питання було про те, чому у 2004 році дуже багато харків´ян виходило на майдан, а зараз немає такої масовості. Пан Юрій наголосив, що зараз багато порівнюють два майдани і між ними є різниця: «Тоді це виглядало дещо інакше. Йшлося про вибори, які відбувалися всюди, в кожному населеному пункті, тому всюди на місцях була важлива активність. Зараз інша ситуація. Київські маніфестації мають показати особливу масовість акцій, а в регіонах має бути показана присутність і підтримка цієї ідеї».

Одне з запитань стосувалося теперішньої ролі бувшого президента Віктора Ющенка, якого привів до влади майдан 2004 р. На думку пана Юрія, Віктор Ющенко зараз виконує функцію обслуговування потреб цього режиму: «В досить очевидний спосіб, працюючи як своєрідний кишеньковий проект, який має відтягнути голоси, внести чергове сум´яття, конфліктність. Він став одним з тих джокерів, що свого часу використовували з компанії проти нього. Навіть зараз, на круглих столах ми бачимо його роль у надуванні щік та грі вилицями, але не більше того. Людина цілком і повністю залежна, а від залежної від системи людини треба триматися подалі. Це ми бачимо по долі і поведінці Віктора Ющенка».

Прозучала з залу репліка стосовно давнього висловлювання пана Юрія про те, що нехай би була менша Україна, але українська. Чи не змінив він своєї думки тепер?

Митець наголосив, що тоді це був насправді крик душі: «Мене іноді теж прикро вражає те, що я сам скажу, але я висловлювався трохи не так. Я мав на увазі, що колись, коли буде в нас нормальна влада, не донецька, така як зараз, варто було б, можливо, зважати на настрої людей того регіону і запропонувати їм референдум. Якщо цим людям не потрібна Україна, якщо вони переважною більшістю активно не сприймають всього українського, то чому решті країни залишатися заручниками?

Зараз багато говорять, що ми цих людей не виховуємо. А кого виховувати, якщо це люди з усталеними переконаннями. Здається, що треба з ними попрацювати і все стане на місце, а виявляється ні.

Але з іншого боку, хтось шукав вихід з цієї ситуації? Треба думати, що робити з агресивним несприйняттям українського, що робити з цими діаметрально протилежними стихіями. В них зовсім на різних підставах вибудувані суспільно-політичні цінності. Можна це заперечувати і намагатися подолати з часом, але для цього треба продукувати конкретні ідеї, треба скликати реальні круглі столи, а не бутафорні, які зараз відбуваються.

Поодиноким героям, які там живуть з дня на день приходиться мати з цим справу, протистояти великій кількості оппонентів, які їм протистоять і у брутальних формах несприйняття, агресії і іноді навіть терору».

На питання про те, чи будуть письменники якось реагувати на вилучення зі шкільної програми віршів Шевченка митець відповів, що вся історія чотирирічних стосунків з цією владою показала, що неможливо виокремити якусь одну проблему і її вирішити – допоможе тільки комплексна зміна всієї влади: «Неможливо написати ще одного колективного листа Табачнику, щоб він повернув у програму Заповіт. Він його так само проігнорує. Поставимо собі завдання змінити владу і все повернеться у шкільну програму. Нема чого це завдання дрібнити на фрагменти. Вони так довго наступають поки люди терплять. Мені здавалося, що кампанія направлена проти Табачника була безсенсова, тому що його навмисне там поставили. Табачник – громовідвід. На його тлі Янукович нам буде здаватися патріотичним президентом. Можна ще раз обуритися, але краще продовжувати процес відсторонення їх від влади. Дуже легко повернути все на місце і в одночас, дуже складно, тому що треба демонтувати всю систему влади, яка зараз є».

З залу пролунали заперечення, що влада не реагує на заклики громадян, в цій ситуації важко знайти методи демонтування влади. «Я не думаю, що влада комфортно себе почуває з майданом і поодинокі репресії в різних місцях свідчать про те, що в неї здають нерви. Варіантів для продовження боротьби є дуже багато. Найближчим часом дізнаємося, інакше бути не може».

На питання, які би були перші дії президента Андруховича, митець відповів, що це мало би бути дії по притягненню злочинців до відповідальності. «Потрібно зупинити імовірне сповзання знову до всепрощення та всепогодження».

Від молоді було запитання про досвід, який приніс нам майдан.

«Півтора тижні тому з Варшави приїхав професор, історик і суспільствознавець Ян Малицький. Він колишній активіст «Солідарності», у 80 роки 2,5 роки відсидів у в´язниці за політичну діяльність. Зараз він ректор Варшавського університету. Він приїхав до Києва, походив по майданах. Йому не треба довго пояснювати, що відбувається, він фахівець. Він дійшов висновку, що це прекрасна ситуація для польових досліджень для його студентів. Три дні тому він привіз до Києва 70 своїх студентів. Вони працюють як соціологи, політологи, історики. Вони ходять і в Маріінський парк. Це буде велетенський матеріал. Навіть якщо брати виключно науково-освітній бік цієї ситуації – це дуже багато означає, а якщо брати в цілому життєво-екзистенційний досвід – ще більше» – відповів митець.

Одне з питань стосувалося того, що студентів зараз залякують і погрожують відрахуваннями, щоб вони не ходили на майдан. «Це само собою. Влада залякує, але є момент коли ти кажеш: «Я все одно вихожу». Якщо спрацює оце залякування, значить ще не готові, не переступили межу, але тут страшніше інше. Що так ніколи вже й не будемо готові. Переступити через оцей страх – це, мабуть, найважливіше в цій ситуації.

Ненайкращий провідник у цьому світі страх і ненайкращий спосіб прожити це життя пристосуючись. І якщо раптом виникає у твоїй долі шанс стати учасником змін на краще, то всіма силами треба це робити. І тому я закликаю до активності».

Як зустріч виглядала зсередини

IMG_2208 IMG_2204 IMG_2205 IMG_2203

Проект Майдан Reload 3d, в рамках якого відбувалася ця дискусія, розпочатий в лютому 2013 року і з травня 2013 любязно підтримується Міжнародним Фондом Відродження

 

3 Comments

  1. В отношении Ющенко абсолютная неправота уважаемого человека очевидна. Удивительная предвзятость наводит на разные мысли. Как же можно было не заметить, что за круглым столом Ющенко не только сидел в стороне от трех идиотов, но и говорил самое правильное, единственно верное, патриотичное и разумное? И как можно было увидеть то, чего не было: надувание щек и “гру вилиць”? Андрухович однозначно явно неоднозначный!

    • Дякую, Пане Геннадію за об’єктивність!

      Важче мені зрозуміти Андруховича з його нападами на колишнього президента Ющенака і навіть застосуванні доволі саркастичних висловів, називаючи його “кишеньковим проектом ” чи звинуваченні у нещирості, ” надуванні щік та грі вилицями””. Ми всі знаємо де є проблема. Полягає вона у гострій відсутності СТРАТЕГІЧНИХ ПРОВІДНИКІВ. Це зумовлено кількасотлітньою бездержавністю. І не Ющенко тут винен, бо він не привів до влади крахобора Януковуча. Це зробули інші, ті, що не хотіли бути президентами, але прокинувшись одного ранку таки поперли “третім” коником. Це зробили ті, яким кілограм макаронів важливіший за долю мільйонів співгромадян, і ті, які взагалі не пішли на вибориа, а їх голосом скористалися шубравці фальсифікатори. Винні боягузи, марномовці та бездари, які готові язиками молото безперестанку, але зробити нічого не можуть, бо не вміють і не знають як, але когось будуть критикувати тоном найвищих експертів.ТОМУ, БЛАГАЮ, ПОКИНЬТЕ ЗВИНУВАЧУВАТИ ОДНУ ЛЮДИНУ У ВСІХ ГРІХАХ СВІТУ, а краще придивіться довкола і зробіть висновки для наступних кроків боротьби, бо переб’ють, переріжуть найвідважніших, а тоді й до кожного пересічного добруться, і не тому, що щось зробив, а тому, що бандитам так хочеться, просто для розваги.
      Я досить шанувала Андруховича,як митця. Маю його “пару” творів у домашній бібліотеці. Чому декілька, бо не усі цікаві для мене і варті, як на мою думку тримати. І це моя думка на яку я маю право. Так само, як і він має право на свою. Багато з чим я з ним погоджуюся, але після певних його необережних висловів ( меншої України і т.д.) я задумуюся хто лукавить ? Чи автор чи доповідач? Те, що Андруховича запрошують на зустрічі лиш підсилює, що люди ще мають довір’я до нього, до усього того, що він написав і говорить. І це дуже й дуже добре, бо письменники завжди були “світлом у темряві”. Отже кожне слово повинно бути виваженим, а кожна думка ЧІТКОЮ І ЗРОЗУМІЛОЮ ДЛЯ ЗАГАЛУ, щоб не додавати нових плутанин. Сьогодні українське суспільство настільки збаламучене оплачувануми провокаторами, що взагалі ще дивуюся, що люди повністю не зневірилися і не почали громадянської війни, але “кожен за себе”. Нехай Бог боронить, щоб до цього дійшло.
      Не знаю,чи краще, щоб Андрухович навіть АНІ НЕ ДУМАВ подаватися у кандидати на президентський пост, щоб даремно обіцяти “злодіїв у тюрми”, бо це власне рівносильне, що обняти необ’ємне. (Це властиво було найбільшим недотягненням Ющенка, можливо тому, що в’язниць би не вистачило, або не обіцяй того, чого не зможеш виконати). ЧИ НАВПАКИ ЗАОХОЧУВАТИ ПІТИ ТИМ ШЛЯХОМ НА ГОЛГОФУ (ҐОЛГОТУ) ТА ДОЗВОЛИТИ СПОБУВАТИ СВОЇ СИЛИ, У ТИХ УМОВАХ , З ТИМИ ПРАВАМИ ТА З ТИМ СТАНОМ ЗДОРОВ”Я У ЯКОМУ ОПИНИВСЯ ВІКТОР ЮЩЕНКО після 2004 р. А тоді поговоримо що зробив і як, та чого не зробив і чому?

      Не хочу бути прискіпливим граматучнум “хробаком” , але винесена у заголовок цитата «Я все одно вихожу» , на жаль з помилкою. Має бути «Я все одно виходжу». Не відаю з чиєї неуважності чи незнання трапився цей огріх. Це варто пам’ятати НІХТО НЕ ЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ ВІД ПОМИЛОК, дарма яких.

Los comentarios están cerrados.