Майдан – модель країни, в якій хочеться жити

Кожен український патріот вважає своїм обов’язком і справою честі побувати на Євромайдані, долучившись особисто до творення новітньої історії, бо вже сьогодні він визнаний наймасовішим і найтривалішим мирним протестом у Європі.

Його феномену не перестають дивуватися соціологи, політологи, закордонні дипломати, а науковці напишуть не одну дисертацію. Лише 7% тих, хто стоїть на Майдані, підтримують політичні партії. На холод бруківки й асфальту люди вийшли не за опозиційних лідерів, а кожен зі своїм болем – безпросвітність, безробіття, безгрошів’я, безправ’я, безперспективність, спусковим механізмом чого став підступний ляпас Януковича всьому українському народу відмовою підписати угоду про Асоціацію з Євросоюзом у Вільнюсі. Власне, все те, що називають коротким словом: «Дістало!» Тож кожен тепер стоїть там ЗА свою сплюндровану мрію – жити як цивілізований європейський народ, ПРОТИ запровадженою владою тиранії, від 30 листопада ще й кривавої.

Коли виходиш з метро на Хрещатик чи Майдан незалежності, не покидає відчуття ірреальності: наче під час війни – скрізь військові намети, барикади, які стали вдвічі більшими після штурму «Беркуту» вночі 11 грудня. Витає солодкуватий дим соснових дрів від багать у металевих діжках, де гріються й готують їду демонстранти. Так і навіює туристську пісню: «Дым костра создает уют…»

Навколо – море людей з національними стягами, прапорцями, стрічечками, шаликами, наліпками з символікою України та Євросоюзу, на чому виготовачі й реалізатори непогано підлаталися, бо ціни на них явно європейські.

То тут, то там збираються купками люди, дискутують, обступають народних депутатів, розпитують про новини у верхах.

Намет з написом «Полтава. Кременчук» стоїть на найвиднішому місці Євромайдану. Найпопулярніше фото – на фоні євромайданівської ялинки.

Народна творчість б’є фонтаном, причому всюди, де є хоча б кілька вільних квадратних сантиметрів стіни чи картону.

«НЕ ЗЛИй МАЙДАН», креативно проголошує наліпка з подвійним змістом. І він справді не злий, доброзичливий. Постійно чуєш про тих, кого як у клітці, тримають на Антимайдані: «Вони ж теж люди! Зазомбовані, налякані, звезені проти їхньої волі, як ті ж бюджетники, але ж люди…» Повсталий народ навіть не ненавидить владу, він її глибоко зневажає! Бо вона зневажала його чотири роки й ігнорує вимоги Майдану.

Навіть з будівельних касок народні умільці роблять шедеври мистецтва.

Молодь, літні люди, козаки в одностроях несуть свою службу, яка штабом національного спротиву налагоджена майже за законами воєнного часу. «Десятки» й «сотні» із загонів самооборони, в які постійно іде запис, цілодобово несуть варту, змінюючись через кілька годин, виявляють провокаторів і виводять за межі Майдану. Чітко налагоджено прибирання території, вивезення сміття, робота пунктів обігріву й походних кухонь, де всім бажаючим запропонують бутерброди, чай, першу й другу страву. Тисячі жінок і дівчат безоплатно працюють там, бо це теж допомога революції.

Лікарі також вносять в неї свою щоденну лепту, надаючи первинну допомогу у медпунктах, що знаходяться і в Будинку профспілок, і в КМДА, і в Жовтневому палаці.

На Майдані є мала сцена «Народного університету», де щодня за графіком читають лекції ректори вишів, музейні працівники, письменники, мистецтвознавці й т.д. Щодня у Будинку профспілок усіх бажаючих безкоштовано навчають англійської мови.

Енергетика Майдану настільки потужна, що серед незнайомих людей почуваєшся, ніби знаходишся поруч з найріднішими братами й сестрами, однодумцями. Солідарність і взаємодопомогу відчуваєш на кожному кроці в кожну хвилину перебування на невеликій території без Януковича й Азарова.

Іншими словами, Майдан – модель України, в якій хочеться жити.

Коли щовечора Майдан повниться тисячами киян, які закінчили робочий день, чи у вихідні, коли з усіх куточків України на головну площу країни з усіх куточків України приїздять сотні тисяч не просто людей, а Громадян, і виконують Гімн чи скандують, відчуття зашкалюють, поняття «народ» перестає бути абстрактним, а стає конкретним. Хто хоч раз це відчув, того вже ніколи не поставити на коліна…

Цілий день сцена працює в режимі «вільного мікрофону»: всі бажаючі можуть висловити наболіле про цей бандитський режим, розповісти, якою б хотів бачити майбутнє України, виступають митці. Полюбляють тут і гумор. Запам’яталися коротенькі гуморески якогось чоловіка. Риму не відтворю, а зміст однієї такий: заходить Янукович у церкву, а Азаров йому шепче: «Шапку зніми!» А Янукович питає: «З кого?!» Пече людям, що людина з таким минулим очолила найбільшу за територією державу в Європі.

Більше місяця знаходяться на Майдані й полтавці. Заступника голови Полтавської обласного організації ВО «Свобода» Анатолія Ханка та його побратимів я розшукала біля Жовтневого палацу, бо якраз саме з 12-ї до 14-ї години відбувалося щоденне прибирання й іонізування приміщень, у яких відпочивають учасники мирного протесту. Вони його, до речі, перейменували у Палац свободи. Перед входом у будівлю – штабелі великих бутлів з питною водою, гори капусти, у великих казанах кипить куліш.

– З голоду тут нам померти не дадуть, – жартує Анатолій. – Підприємці й фермери з Полтавщини привезли стільки овочів, меду, сала, тушонки, що можемо до весни триматися. А кілька днів тому приперли замороженого барана. Також допомогли нам з теплими речамию.

Анатолій Ханко і сам підприємець, але поки що більше заробляє його напарник по бізнесу, доки він на барикадах революції.

Побут народних повстанців давно налагоджений. Купатися хлопці ходять у будинок напроти – готель «Україна», де мешкають народні депутати Юрій Бублик, Олег Сиротюк та ін. Хоча в їхніх одномісних номерах тепер на нічліг влаштовується до півтора десятка людей. А самі нардепи сплять на підлозі, бо єдине ліжко вступили дівчатам.

Більшість людей з Полтавщини приїздять на 3-5 днів, владнавши справи на роботі. «Тож хай Азаров не просторікує про те, що у країні зупинилося все виробництво, – зауважує Анатолій. – А якщо економіка, як він сам стверджує, до отримання російського кредиту була на грані колапсу, то не Євромайдан тому причина. Йому, як поганому танцівникові, то «папєрєднікі» заважають, то криза».

Зона відповідальності тих народних повстанців, що отаборилися в Жовтневому палаці, – барикада на вул.Інститутській (це – єдиний блок-пост демонстрантів, що вистояв у ніч на 11 грудня). А ще – пікетування силових структур, коли така команда надходить з центрального штабу національного опору.

Дисципліна і порядок тут тримають залізні. Про рівень самоорганізації свідчить хоча б те, що за весь час – жодного випадку крадіжки чи розпивання спиртного. Зранку – обов’язкова зарядка. Та окрім підтримки фізичної форми, є те, чого не було під час Майдану-2004: інтелектуальний гарт.

– Щоранку й щовечора священики служать колективну молитву. Українські режисери приносять свої художні й документальні стрічки, які потім колективно обговорюємо, – продовжує Анатолій Ханко. – Всі ми люди різних професій і кожен розповідає щось цікаве про свою. Я, наприклад, археолог, тож розказую про археологію, інші – про видавничу справу, електрику й т.д. А позаяк ми ще й з різних областей України, то розповідаємо про свій край, його звичаї, традиції. Нещодавно адміністрація Жовтневого палацу запропонувала нам квитки на концерт класичної музики Джузеппе Верді. Скільки з’явилося нових друзів! Їйбо, такого змістовного й насиченого життя ми ще ніколи не мали! Святий Миколай кожному приніс гостинчик і революційну листівочку.

Полтавські ударівці базуються в Будинку профспілок. Один з активістів Євромайдану Андрій Командиров зробив мені «екскурсію» будівлею, оскільки й тут пропускний режим. На першому поверсі – найбільша на Майдані їдальня, де готується кільканадцять тисяч порцій на добу.

На другому – прес-центр, де щовечора виступають політики, а журналістам забезпечені всі умови для роботи.

На третьому поверсі – навіть не медпункт, а я б сказала – медцентр, бо там великий аптечний склад, цілодобовий прийом терапевтів, вимірюють артеріальний тиск, надають першу допомогу.

Я попросила Андрія Командирова показати мені й п’ятий поверх Будинку профспілок, яким з екрану телевізора увесь час лякає нардеп-регіонал Олег Царьов, мовляв, там знаходяться якісь головорізи в камуфляжній формі, туди нікого не пускають, навіть СБУ не може туди проникнути й з’ясувати.

Проникати не довелося. Двері відчинені на всіх поверхах, бо у своїх кабінетах працюють співробітники центральних органів профспілок. Втім, у коридорах і вестибюлях усіх поверхів на кариматах і в спальниках сплять євромайданівці. П’ятий поверх зайняли активісти Всеукраїнської організації «Тризуб» ім.С.Бандери – студенти у звичайному цивільному одязі, привітні, інтелігентні. Подарували мені примірник газети «Бандерівець», гаслом якої є слова: «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ!»