Люстрація і політика пам’яті: європейський досвід. Відкрита дискусія Майдан Reload № 35

5 лютого 2014 р. у Харкові відбулася відкрита дискусія в форматі Майдан Reload № 35 на тему «Люстрація і політика пам’яті: європейський досвід».

У зв’язку з масовими протестами і очевидним запитом серед громадян України на нову якість політики, питання люстрації останнім часом активно обговорюється серед журналістів, блогерів, політиків та протестуючих. Проте виявилося, що під люстрацією різні групи людей розуміють декілька різних понять.

З необхідністю люстрації погодилися всі учасники дискусії: «Вибір невеликий: або ми рухаємося до цивілізації і приймаємо закон про люстрацію, або ми йдемо еволюційним шляхом, який займе ще 300 років. Суспільство має зобов’язати депутатів прийняти закон про люстрацію» – підкреслив Борис Чикулай (автор дослідження “Люстрації або Україна під владою КГБ”, автор проекту Закону України про люстрацію).

Наскільки реалізація проекту люстрації можлива в сучасній Україні?

Розвиток України, як сучасної правової держави, суттєво гальмується через непроведену вчасно люстрацію комуністичного періоду. «Причиною відсутності люстрації комуністичного періоду є те, що в Україні, в Росії, в інших пострадянських країнах, як сказав Буковски, комунізм не був переможений, він рухнув під своєю вагою. Через це колишня партійна номенклатура зберегла свої позиції» – наголосив Євген Захаров (директор Харківської правозахисної групи).

Завдячуючи тому, що всі керманичі, всі політичні сили, які були при владі в Україні належали до колишньої партійної чи комсомольської номенклатури, Україна стала посткомуністичною країною. Загальний характер відносин у політичній діяльності в Україні був таким, який характерний для посткомунізму. Це так званий «неправовий» стиль дій та мислення.

Євген Захаров підкреслив, що для проведення люстрації комуністичного періоду необхідний масив документів, який би підтвержував наявність агентів, але якого наразі немає: «Без архіву немає документальної бази для проведення люстрації. В усіх країнах колишнього СРСР справи оперативного обліку за наказом Крючкова 1989 року мали бути знищеними. Зараз в архіві зберігається всього 1950 справ оперативного обліку з усього масиву справ.  Є думки, що цей наказ не був виконаний, що багато чого збереглося і десь ховається, але про це поки нічого невідомо. Отже питання, на основі чого проводити люстрацію, якщо немає документів?».

Але Борис Чикулай звернув увагу, що в законодавстві Чехії, Німеччини, Латвії під люстрацію підпадають не лише агенти КДБ. Там існує фільтр по освіті, місцю роботи, штабному навантаженню у КПРС.

Учасники дискусії не погодилися з побоюваннями, що люстрація комуністичного періоду спізнилася. Борис Чикулай звертає увагу, що в Європі питання люстрації актуальне і постійне. В Угорщині, Польщі ще досі судять комуністів. «Є свіжі приклади люстраційних законів. Це Румунія 2006 р. і Грузія 2011 р. Вони не вважали, що це пізно» – додає Віктор Пушкар.

Всі учасники дискусії погодилися з тим, що окрім люстрації комуністичного періоду Україна потребує люстрації сучасної. Сьогодні Україною кермують керівники, які отримали виховання в посткомуністичній країні, відтак вони відрізняються характерним неправовим мисленням. При проведенні такої люстрації складнощі можуть виникнути саме з процедурою її здійснення, адже не існує бази для її проведення. І, можливо, для цього нам доведеться вигадати принципово нову процедуру, яку ще не використовували в світі. Але цілком очевидно, що вона має бути правовою, чітко прописаною та зрозумілою людям. Ірина Ред (соціальний психолог) висловила припущення  про можливість визначати неправову свідомість за психологічними тестами.

Висловлювалися побоювання, що люстрація може призвести до помсти тих, хто підлягає  люстрації, до насилля та громадянської війни. Євген Захаров розвіяв ці побоювання: «Досвід люстрації в різних країнах свідчить, що ці страхи не справдилися. Жодного випадку помсти не було зафіксовано».

Крім того, люстрація має бути побудована таким чином, щоб ті, хто підлягає люстрації були зацікавлені визнати співпрацю з режимом і відійти від державного будівництва. В результаті вони мали б змогу позбутися тиску, відчути полегшення, почати нове життя. Вони мають мати гарантії, що їх не викреслюють з життя. В протилежному випадку утиски можуть призвести до появи бажання у них будь що приховати своє минуле, шукати можливостей знову потрапити у лави керівників задля власного захисту.

«До речі, чеські психологи зазначають, що люди, щодо яких відбулася люстрація наголошували, що їм полегшало. Вони позбулися психологічного тиску з різних сторін. В них навіть покращувалося здоров’я» – наголосив Борис Чикулай.

Філіп Дикань (історик) додає: «Люстрація має бути не помстою, а відплатою».

Щодо психологічних страхів люстрації розповів Віктор Пушкар (соціальний психолог): «В соціальній психології є два пов’язаних поняття: справедливість процедури і справделивість результату. Мається на увазі, як ця справедливість сприймається людьми. В таких процедурах має дотримуватися принцип верховенства права, принцип змагальності правосуддя. Треба подбати про те, щоб була чітко прописана процедура. Крім того, ми знаємо звичку наших людей до телефонного права, до кумовства, до хабарництва. Потрібно мінімізувати методи неформального впливу на процедуру люстрації».

Борис Чикулай відмітив, що сучасні політики використовують слово «люстрація» в іншій площині. Наприклад, корупційна люстрація. Але це не люстрація, тому що за люстрацією керівник просто усувується від влади, його не судять, а в даному випадку потрібно судити за корупційні злочини. Багато говорять про люстрацію судей, але це теж службові злочини, за які існує кримінальна відповідальність.

На думку Світлани Набок (кандидат історичних наук, учений секретар Державної наукової установи “Енциклопедичне видавництво”), якщо ми говоримо про люстрацію сучасного періоду, то питання агентів та архівів КДБ відходить на другий план. Для цього досить списків тих, хто займав певні партійні чи державні посади в той чи інший період. І ці списки не є таємницею.

Ірина Ред знайшла цікаву аналогію з теперішнім положенням України: «Люстрацію я розумію, як спосіб суспільства захиститися від чогось небезпечного. Якщо провести аналогію з хворобою, то коли її неможливо вилікувати терапією, ми приймаємо рішення оперуватися, незважаючи на те, що можуть постраждати здорові органи. Тут важливо розуміти, чому ми це робимо і наскільки стан важкий. Вибір єдиний: життя або смерть. Якщо ми стоїмо у цього краю, то будь-який свідомий громадянин відмовиться і від своєї влади, і дитині своїй порадить зайнятися бізнесом. Це не страшно, тебе ж не викреслюють взагалі з життя. Тому ми маємо для себе вирішити: ми взагалі раком хворіємо чи у нас нежить?».

Філіп Дикань: «Люстрація має показувати недопустимі на майбутнє речі».

Підготувала Наталя Ляшенко