Про всесвітню жидо-масонську змову я довідався допіру в Москві, поступивши до Літінституту. Перед тим я прожив 20 років у Львові — леґендарному кублі кровожерних бандерівців та генетичних антисемітів. Проте ніхто чомусь так і не відкрив мені там тієї страхітливої таємниці.
А просвітив мене однокурсник з Ульяновська з характерним російським прізвищем Астапєнков. Він знав геть усе про підступи “певних сил”, які опанували вже цілу Америку, загнуздали Європу і обплутували тепер сіоністськими щупальцями безборонну Росію.
“Мы, славяне, должны держаться вместе!” — переконував мене він, маючи на увазі потребу єдності перед підступами маленького непойменованого народу. Врешті вийняв козирну карту — схему московського метрополітену. “Смотри! Видишь?! Вот — шестиугольная звезда”.
Схема була густо змережена різними лініями, тож розгледіти серед них, у принципі, можна було що завгодно.
“И это еще не все! Вот эта линия, видишь, проходит под самым Кремлем. Чтобы все сразу взорвать!”
Більше я того слов’янського побратима, на щастя, не зустрічав. Зате ледь не щодня зустрічаю інших, подібних, які втюхують мені то про натовських снайперів, що стріляють по демонстрантах із готелю “Дніпро”, то про “іноземних аґентів”, що прибрали до рук усі непідвладні Януковичу громадські організації, а то про галичан — “маленький народ”, який тихцем, виявляється, окуповує всю Україну. Одного вірменського “галичанина” наші місцеві астaпєнкови вже застрелили. Одного білоруського “галичанина” — теж.
Якщо “галичани” — це всі, хто ненавидить сьогоднішніх владних астапєнкових, то і я, волинянин, мушу до них записатися.
До жидо-масонів я записався ще тоді, у Москві.