Коли у нас в Олексієво-Дружківці люди з зосередженими обличчями на початку квітня почали лаштувати блокпости, – всі всміхалися. Пройшло три місяці і жах поселився в кожну селищну хату. Пройшло три місяці, і чи зрозуміли ми ту безвихідь, у яку вштовхнули всіх нас? Чи отямилися від тих бравурних свят-референдумів, мітингів і зібрань з триколорами? Чи нарешті, задумалися, що з нами буде далі?
Наш видатний земляк Олексій Іванович Тихий писав про нас: «Люблю свою Донеччину, її степи, байраки терикони й лісосмуги. Люблю її людей, невтомних трударів ланів, заводів, шахт…».
В червні донські козачки-сепаратисти, разом з озброєними «ополчєнцамі» збили меморіальну дошку, присвячену Олексі Тихому на фасаді бібліотеки імені Лесі Українки. В той же час вони зруйнували пам’ятну стелу Тихому на подвір’ї школи в Олексієво-Дружківці, в якій Олексій Іванович навчався, а потім викладав. Вони панічно бояться Олекси. Тому це робиться вже не вперше, і тепер нарешті ясно, хто все це робив…
За що ж спогад про людину, яка любила нас, бажала нам щастя, і за це віддала своє життя, – вбивають наші сьогоднішні «благодійники»? Мало того, що вони відібрали в нас спокій, зруйнували бізнес і економіку, забирають майно, машини, вбивають і калічать. Вони намагаються забрати у нас пам’ять. Це і є справжній фашизм…
Россия – страна-агрессор
Экономить просто!