Друг України Валерія Новодворська

Минуло 40 днів від дня загадкової наглої смерті цієї непересічної особистості.

Дисидентка, правозахисниця, визначна російська опозиціонерка Валерія Новодворська була унікальною людиною. Для Росії вона була прикладом твердження «немає пророка у своїй Вітчизні». Коли б Росія чула її, дослухалася до неї, то не зазнала б такого падіння, такого провалу в шовіністично-імперську прірву, як зазнає в наші дні.

У середині червня 1990 року приїзд Новодворської до Харкова анонсувався як щось украй незвичайне, і ті, хто передчував цю незвичайність, виявилися абсолютно праві. Це був вибух. Для мене, юнака, її харківські виступи стали одним із найсильніших вражень у моєму житті. Ця людина повністю змінила мій світогляд, а отже, й життя; не буде перебільшенням сказати, що саме вона зробила мене таким, яким я є нині. Це вона пояснила мені, звичайному харківському хлопцеві зі зросійщеної родини, що таке націоналізм у неспотвореному значенні цього слова. Завдяки їй я зрозумів, ким насправді були Мазепа, Петлюра, Бандера – всі ті персоналії, з яких московсько-імперський міф зробив ізгоїв. Я дізнався, що таке ОУН, чим вона славна і в чому перейшла дорогу російському шовінізмові. І, нарешті, саме росіянка Новодворська донесла до моєї свідомості, що немає України без української мови і саме цією мовою має послуговуватися в Україні той, хто вважає себе демократом і порядною людиною.

Після цих зустрічей я почав читати українську патріотичну періодику, яка остаточно сформувала мої погляди. Я вступив до Демократичного Союзу, партії, яку очолювала Валерія Іллівна. Але влітку 1993 року Новодворська сказала мені: «Общий ДС – это как КПСС. Или вы создаете свой, украинский ДС, или я не подам вам больше руки».

І наприкінці жовтня 1993 року було створено УДС. Він проіснував до 2000 року, але, з багатьох об’єктивних та суб’єктивних причин не маючи в Україні майбутнього, тихо відійшов у небуття.

Якою була Валерія Новодворська? На моє враження, ця людина нікого і нічого не боялася. Хоч що там казали всупереч їй різні недолугі політикани та відверті дурні – вона спокійно і впевнено наполягала на своєму, нітрохи не дратуючись. Під час своїх виступів вона легко цитувала класиків літератури, філософії, суспільно-політичної думки. Її блискучий розум міг моментально дати слушну оцінку будь-якому явищу. Всі її міркування та прогнози неминуче справджувалися.

Ще в 1990-х роках, попри те що при владі в Росії тоді були помірковані сили, вона передбачала: Росії на шляху до демократизації треба здолати ще дуже багато перепон. Прихід Путіна не став для неї несподіванкою. В її напутті для України звучала нотка гіркоти: «ви будуйте вільну демократію, а нам до цього ще довго, довго йти».

Незадовго до смерті Валерія Іллівна, бажаючи підтримати Україну в її спротиві черговому імперському наступу, разом з іншим відомим російським політиком Костянтином Боровим прийняла присягу на вірність Україні і демонстративно повідомила, що повісила в себе вдома портрет Бандери. Цей жест є свідченням незламності, рідкісної принциповості цієї людини. Хочеться вірити, що прийде час – і її заслуги будуть оцінені і Росією, і світом.

Я думав про те, щоб знову вийти на неї, поспілкуватися по Скайпу чи в якийсь інший спосіб, розповісти їй про наші проблеми і здобутки, спитатися мудрої поради, попросити моральної підтримки. Не встиг. Валерія Новодворська відійшла від нас несподівано. Такі несподіванки – як гострий біль, який ще довго не вщухає.

Євген Левін,

член Харківського обласного проводу Конґресу Українських Націоналістів,

член ради Харківської обласної «Просвіти»,

референт Харківської крайової управи Всеукраїнського Братства ОУН-УПА

ім. Р. Шухевича