Спробую оформити останні думки з приводу інформаційної війни та міжнародних відносин України в одному флаконі. Нових реалій не назову, їх і так всі знають – це масований безперебійний тиск Москви на міжнародну опінію із щоденним поливанням України брудом, та інтелектуальна неспроможність МЗС і фізична неспроможність громадянських структур тому тиску протистояти. В тому числі і через чисто техничні причини.
Так от, що робити в цій ситуації? На мій погляд, якщо ти не можеш довести що фобії про тебе неправдиві, то слід використовувати ті фобії собі на підсилення.
Всі ми знаємо головний принцип міждержавної солідарності політичних режимів: “Так, він сукін син, проте він наш сукін син”.
Увесь попередній період ми доводили Заходу, що ми не сукін син. Тепер варто зосередитись на іншій тезі – що ми “наш сукін син”.
Можливо, я дивлюся з якогось дивного куту зору, але на мій погляд Україна за багато років не запропонувала ані Європі, ані її окремим членам, ані Штатам нічого справді вигідного зі свого боку. Ну не назвеш вигідною пропозицією лише наше захоплення їхньою системою і культурою, тим більш що і такого немає. Обіцянка дана нами самим собі жити не гірше ніж Захід також мало цікава самому Заходу, хоча може і приємна.
Наша економіка і наши ресурси у всіх сенсах – від надрів до людей – залишаються для гравців Заходу чимсь далеким і стороннім. Саме це і треба їм віддавати. Так, саме віддавати. Дотепер все це нещадно експлуатувалося нашими і російськими олігархами, самі ми не можемо без експлуатації, тож варто просто поміняти експлуататора. Все, що ми можемо їм надати на вигідних їм умовах, треба віддавати і обіцяти віддавати ще і ще. Робити виключно такі пропозиції, від яких важко відмовитись.
Віддати їм в експлуатацію нашу промислову базу, корисні копалини, геоекономічні ресурси такі як порти, паливні труби і сховища, аєропорти, курорти, подарувати їм легку податкову погоду, і розрішити їм розміщувати в нас небезпечні відходи, а також розташовувати військові бази будь-якого напряму. Якщо вони захочуть ще чогось – давати їм і це.
З однією умовою, звісно – тільки ніякої Росії.
Це все що стосується того, що ми “наши” сукіни сини. А тепер щодо фобій. За принципом айкідо, хай ці фобії працюють на нас. Так, ми справді фашисти, і концентровано наша мрія про фашизм виглядає так: ми мріємо про знищення Росії та шукаємо собі партнерів на цю місію.
Ali Tatar-zade, ІЦ “Майдан Моніторинг”
Распродать Украину на зло москалям? Нельзя жить только ненавистью, нужен трезвый расчет.