Військовий конфлікт, в який втягнуто Україну агресором, є інтенсивним і кровопролитним, але є локальним за своєї природою. Не йдеться про тотальну війну проти Україну мільйонними арміями. У військових діях проти України беруть участь порядку 30 тис бойовиків, при чисельності Збройних Сил України порядку 250 тис чоловік.
При цьому Росія неодноразово давала зрозуміти, що вона не дозволить перемогти організованих нею бойовиків військових шляхом, надаючи їм настільки велику підтримку, наскільки те буде необхідно для недопущення їх розгрому. Україна намагалася розгромити бойовиків влітку минулого року із застосуванням всіх військових засобів окрім хіба бомбардувальників, але Росія прямим вторгненням своїх військ врятувала своїх протеже і нанесла українцям поразку під Іловайськом. На сьогодні меседж про неможливість військового розв’язання проблеми є консенсусним як з боку Росії та Західних союзників, так і з боку Українського уряду.
Відповідно, військовий конфлікт, ймовірно, матиме відносно обмежену інтенсивність, але затяжний характер.
За таких умов переможцем в конфлікті буде та сторона, яка зможе витримати спричинювані конфліктом негаразди впродовж тривалого часу з мінімальними втратами для себе, зможе розвиватися за несприятливих умов війни.
Для України війна проходить не лише на фронті в Донецькій та Луганській областях. Українська економіка перебуває у жахливому стані — державні фінанси розбалансовані, величезна частка економіки, що була орієнтована на Росію, не може існувати у звичному режимі, частина промисловості зруйнована або захоплена Росією, вирує валютна криза, сотні тисяч людей виявилися вимушеними переселенцями. Державне управління потерпає від неефективності та корупції, що накопичувалися роками. Для перемоги у війні всі ці проблеми Україна має вирішити так само, як і проблеми на фронті. Радянське гасло “Все для фронту, все для перемоги” неактуальне для Української війни — задля перемоги українці, утримуючи фронт, мають зконцентрувати величезні зусилля і досягти успіху не на фронті, а на інших напрямах, бо інакше війна в цілому буде програна.
У такій ситуації нема чогось унікального. Мабуть, найкращим прикладом успіху за подібних умов є історія Ізраїлю. Знаходячись у ворожому оточенні і у стані війни з більшістю сусідів (що характерно, підтримуваних СРСР та Росією), яка час від часу переходить в гарячу фазу різної інтенсивності, євреї спромоглися збудувати країну, яка не спрямовує всі ресурси на війну, але, відповідаючи на безпекові виклики, забезпечує їм високі стандарти життя і особистих свобод. Попри життя у стані війни, Ізраїль має якісні та ефективні державні інститути та першокласну економіку, яка за багатьма показниками є провідною у світі.
Як відновлення єврейської держави було каталізоване влаштованим німецькими фашистами Голокостом, так і українська держава сьогодні отримує шанс на відновлення за допомоги потужної зовнішньої підтримки, що стала реакцією на небачену в Європі з часів Другої світової війни агресію російських фашистів. Україна має шанс стати європейським Ізраїлем, але для цього мета та пріоритети у війні мають бути сформульовані правильно та гармонійно. Будування ефективних безпекових інститутів має відбуватися нарівні з будуванням ефективної економіки, що можливо лише на ліберальних засадах, шляхом стимулювання вільної ініціативи та обмеження заборон та регулювання з боку держави. Ризики для України від неспроможності створити потужні армію та розвідку є небезпечними так само, як наслідки віднесення армії та силових структур до абсолютних пріоритетів за рахунок ігнорування потреби у вільному суспільстві з ефективною сучасною економікою.
Автор дякує за натхнення народному депутату Іванні Климпуш-Цинцадзе, агітатору за обмеження можливостей українців виїжджати за кордон заради підвищення обороноздатності країни
Фото з сайту http://garmata.org/