Захід відбувся 15 лютого на майдані поблизу Свято-Успенського собору. Адже саме там – місце дислокації Полтавського батальйону небайдужих, найбільшої волонтерської організації краю. Саме волонтери „батальйончику”, як ніжно називають його містяни, стали основними натхненниками й організаторами дійства. Утім, до них приєдналися й представники інших громадських організацій: „Полтавська Січ”, „Є СВІДОМІ”, “Злам Стереотипів” а також студенти місцевих вишів, народні умільці, пасічники і т.д..
Вже зранку біля собору було велелюдно. На розставлених столах дівчата-волонтерки розкладали крам, трохи далі, на багатті, булькала вода у казанах, швидко монтували сцену… Рівень організації заходу – надзвичайно високий. Та й не дивно, адже серед активних волонтерів ПБН священники і медики, економісти і дизайнери, журналісти і будівельники, піарники та айтішники, підприємці і вчителі – словом, величезна кількість небайдужих та патріотичних полтавців, здатних зробити успішним будь-який проект.
Тож, коли після закінчення святкового богослужіння народ „повалив” на свято, ярмарок зустрів їх всім розмаїттям своїх принад. Тут можна було купити вишукані прикраси, картини місцевих художників, патріотичні броші та магніти на холодильник, українські віночки і вишиванки, мотанок, мило ручної роботи, овечок із кавових зернят, кераміку, кумедних плетених звірят…
Можна сфотографуватися з „кікіморами”; у ковбойських капелюхах; на фоні газетної шпальти із заголовком „Полтавська хунта”…
Можна послухати виступи найшанованіших полтавських артистів. Усі вони, лауреати міжнародних конкурсів, майстри свого жанру, зголосилися взяти участь у заході абсолютно безкоштовно.
Врешті-решт, можна смачно поїсти – так, як це роблять у Полтаві і ніде інде. Від „Польової кухні” (сухі суміші для приготування борщів, горохових супів, гарбузових каш, випічка, імбирно-медова вітамінна суміш, квашена капуста і т.ін.) для гостей свята – бограч і вареники, куліш і автентична „затірка”, фаршировані гарбузи й обрядові жайворонки, і, звісно, знамениті полтавські галушки.
Підготували розваги і для малечі: діти брали участь у конкурсах, розмальовували фігурки з соленого тіста, гралися у справжньому армійському наметі.
Майстрині з „батальйонного підрозділу” „Хенд-мейд для українських військових” (маскувальні костюми, спідня білизна, військовий стрій) давали майстер-класи з плетіння маскувальної сітки. А дівчата з підрозділу „Пєчєнькі” напекли стільки найрізноманітніших смаколиків, що не одна полтавська панночка сказала собі сьогодні: „Але ж фігура… Ех, один раз живемо!”
Прикметно, що представник обласного управління культури, який також прогулювався ярмарком, не втримався і виказав своє здивування одній з організаторок: „Це ж треба, як гарно! Я думав, нічого не вийде, ви ж не спеціалісти…”. Цей ярмарок – ніби наочна відповідь на питання, чи потрібні свідомим українцям роздуті міністерства культури та туризму, вказівки зверху, верховні „одобрямси” для того, щоб творити, самоорганізуватися, змінювати життя в країні на краще. Адже чому дивуватися? Просто небайдужі люди щиро прагнули, аби свято вдалося, принесло полтавцям задоволення, а українським бійцям на Сході – користь. І робили все з повною віддачею і з душею, а не для того, щоб відзвітувати, отримати власний матеріальний зиск і вичавити з себе якусь подобу радості. Утім, чиновникам такі прості речі все ще не зрозумілі…
Чого не скажеш про решту полтавців. Та готовність, з якою вони віддавали кошти, купували вироби, та щирість, з якою дякували волонтерам, ті слова підтримки, що звучали на адресу українських військових, доводять – свідомість людей змінюється. Справжніх, не „диванних” патріотів дедалі більшає, як і людей, готових діяти заради інших і заради країни. І зібрані понад 127 тисяч гривень на потреби українських вояків – переконливий, хоч і не єдиний доказ цього.
Світлана Варвянська
Фото – Ігор Кіянчук
