Обставини цієї справи корисно знати учасникам війни всієї України, щоб захищати свої соціальні права, надані їм державою. Зазначу, надані не за їхні красиві очі, а за втрачене на війні здоров’я. Це важливо особливо зараз, коли вже майже рік найкращі сини Вітчизни, не шкодуючи життя, відстоюють незалежність України на фронтах розв’язаної осатанілим кремлівським диктатором війни.
Бійня на Донбасі колись закінчиться. Наші захисники повернуться додому (вже повертаються) поранені, контужені, скалічені, знервовані, з попеченими душами, з підвищеною емоційністю, помноженою на загострене сприйняття несправедливості. І де гарантія, що як колись воїни-інтернаціоналісти, у відповідь на запитання про пільги бійці АТО не почують у спину мерзенне шипіння чиновників: «А ми вас туди не посилали…»
А тим часом не тільки серед чиновників знаходиться чимало охочих підчистити гаманці героїв-пільговиків.
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідам війни надається безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту та автобусами приміських і міжміських маршрутів. Однак відомий автоперевізник ТОВ «Гюнсел» вважає, що його цей закон не стосується: пільговими квитками ветеранів тут не балують. Тож аби зберегти нерви, останні просто плюють на нахабство гюнселівців і сплачують повну вартість проїзду. Ті ж, раденькі, що за сотню гривень ніхто з ними воювати не хоче, поставили обдирання ветеранів на потік.
Цілком природно, що цей приклад почав наслідувати чималенький загінчик інших перевізників. Тому питання давно вже визріло з рівня каси у якійсь Косорилівці Козолупівського повіту до загальноукраїнського.
Мало хто не бачив, як водії визвіряються на пільговиків, репетуючи про свої бідні родини й голодних дітей. Але про своє боягузство щодо влади, яка не сплачує їм дотацій, – анічичирк! Схоже, чекають з повними штанами, коли інваліди на своїх милицях і колясках замість них підуть штурмувати Кабмін, аби з урядовців витрусити гроші для цих «героїв сімейного фронту».
Та як каже приказка, «не все коту – Масляна». Одного разу «Гюнсел» нарвався… Торік влітку, повертаючись додому з лікування через Бориспільський аеропорт, я подав у віконце каси посвідчення інваліда війни і попросив пільговий квиток до Кременчука. За звичкою, яка явно вже давно упаскудилась в мозок тим касиркам, навіть не дивлячись у бік «афганця», вона завчено відрізала: «Не положено!»
Я тут же написав заяву в двох примірниках (це важливо для подальшого захисту своїх прав у суді), в якій виклав обставини інциденту й вимагав пояснити, чому ТОВ «Гюнсел» порушує чинне законодавство України щодо соціального захисту учасників війни. На обох примірниках касирка поставила свій підпис, яким засвідчила факт прийняття звернення.
Після тієї заяви красуні з каси «Гюнселу» трохи збентежилися, видзвонили свого шефа, котрий, утім, похвалив їх за пильнування фінансових інтересів фірми, і з почуттям виконаного обов’язку вказали мені на вихід.
Ясна річ, крохобори з «Гюнсела» з абсолютним нахабством проігнорували мою заяву. Але у мене не зникло бажання примусити «Гюнсел» поважати закони України та її захисників, тим більше в часи таких важких випробувань: хлопці мають знати, що коли вони повернуться з перемогою, у цивільному житті турбуватимуться про них і шануватимуть їхній подвиг.
Рекомендованим листом я надіслав запит до «Гюнселу» про причини двомісячної затримки відповіді на мою заяву, подану в касі, додавши її копію. Це теж важливий крок для відновлення попраних прав.
Замість розповісти про причини затримки чи вибачитися за те, що влітку плюнули в обличчя, гюнселівські юристи скиглили-пояснювали, яким збитковим для них є перевезення ветеранів.
Не залишалося нічого іншого, як подати позов до суду.
На обидва судових засідання представники ТОВ «Гюнсел» не з’явилися. Мабуть, через почуття невимовної «пошани» до учасників війни. А так хотілося їм в очі подивитися… Зате члени Кременчуцької спілки ветеранів війни в Афганістані навели в суді численні факти відмови «Гюнсела» продати їм пільгові квитки.
А як ТОВ «Гюнсел» викручувалося у письмових запереченнях на адресу суду: петляло на засніженому українському правовому полі, мов турецький заєць. З’ясувалося, що у своїх яскравих буклетах та фірмових бланках «Гюнсел» повідомляє споживачам свою адресу, яка не є юридичною. І в той же час надає суду заперечення на позов, який він… не отримував.
Ще ТОВ «Гюнсел» люто і розлого мучило суд своїм епістолярним продуктом про постанови Кабміну, порядки придбання квитків, правила і норми, терзали перекручуваннями термінів й іншими дурницями аби затягувати розгляд.
На це можна сказати одне: якщо тобі заважають працювати у правовому полі якісь не доведені до пуття постанови, звертайся до Кабміну чи перенось бізнес в іншу країну, але не лізь в кишені до учасників війни.
Як прописано в Законі «Про основи національної безпеки України», незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей є загрозою національним інтересам і національній безпеці України.
Слід зазначити, суддя автозаводського райсуда м.Кременчука Анатолій Середа, котрий вів справу, так з усіма подробицями й коментарями вимог чинного законодавства розтрощив позицію відповідача, тобто, ТОВ «Гюнсел», що присутні на засіданні журналісти навіть подякували йому за професіоналізм, відкритість і відповідальне ставлення до роботи, що притаманне далеко не всім українським служителям Феміди. Наприкінці засідання суддя А.Середа сказав: «Такі прояви зневаги до учасників війни мають бути викоренені, тим більше в настільки важкі часи, коли вся Україна молиться за своїх героїв-захисників».
Суд зобов’язав перевізника виконувати закон і безкоштовно перевозити учасників війни. Отже, ветерани всієї України мають прецедент, аби протистояти тим, кому закон не писаний.
До мене можна звернутися через Фейсбук і я надішлю скан-копію позову та рішення суду на поміч будь-кому, хто бажатиме ляснути по писку кишенькових щурів, які ніяк не наситяться крихтами зі столу інвалідів і ветеранів війни.
До речі, у вступній частині Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» сказано, що «цей Закон… сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них».
На жаль, мораль у нашому суспільстві так занепала, що шанувати захисників Вітчизни доводиться примушувати через суди.
Ігор Моісєєнко, ветеран-«афганець,
лауреат літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького
Повістку керівництву і водіям!!!