Приїхавши зі сходу в Київ, одразу встрягли у корок на В.Окружній. Одразу відчув у собі певне роздратування, але згодом заспокоївся: “там” заторів немає. Ще колись заможний Донецьк теж мабуть дратувався через тисняву на дорогах… Зараз там вільний проїзд у будь-якому напрямку.
Від контрасту між режимним сходом і цілодобово гуляючою веселою столицею на початку робиться не по собі, але згодом розумієш, що це добре. Не можна масово занурюватися у деперсняк і недовіру – може дах з’їхати.
Що казати, – українці – це цинічні банедри та добрі господарі. В кілометровій зоні від лінії розмежування всі поля засіяні та оброблені. Всі поля!!! В кілометровій!!! Люди обробляють городи.
У солдатів на передовій грядки з різними зеленощами: від цибулі з патісонами до полуниці з морквою. Господарі своєї землі захищають свою землю. Свята справа.
Хлопці трохи змучені, але бадьорі та з високим бойовим духом та гумором.
Місцеве населення потроху приходить до тями. Ті, які переселенці – ті взагалі мало не волонтери (а деякі і справді волонтери). Відчули все на собі.
Ніхто нікого зливати не збирається. Оборона міцна. Ворог не пройде. Командири і особовий склад мотивовані. Всі розуміють суть проблеми, у всіх родини. І городи.
Тому раджу всім “зливальникам” заспокоїтися, набрати в легені повітря і порахувати до десяти. А ще краще піти до церкви (не до московської, звісно) і помолитися за наше військо, за державу, за народ, за перемогу, за наше спільне і мирне майбутнє у вільній країні з гарною назвою Україна.