Джерело: Критика
Цей текст не про те, чи доцільно зараз вносити зміни до Конституції. Я того не знаю. Цей текст лише про право, яке не любить лірики.
Відповідно до частини другої ст.157 Конституції України вона “не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану”. Посилаючись на цю норму, деякі люди, відомі і не дуже, роблять висновок, що зараз в Україні наявні “фактичні умови” воєнного стану, а тому, мовляв, Конституцію змінювати не можна. Тому ті шановні і шановані люди публічно виступають проти, пишуть і поширюють звернення тощо.
В Україні, як відомо, гарантовано свободу слова і тому можна писати і поширювати майже що завгодно, добре це чи зле (так численні вітчизняні ЗМІ вже другий рік гучно чхають, соло і хором, на імператив норми ст.17 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” №638-IV від 20.03.03, де, поміж іншого, забороняється поширення інформації “яка містить висловлювання осіб, які чинять опір або закликають до опору проведенню антитерористичної операції”), але свобода слова, мабуть, все ж таки не заохочення дезінформувати суспільство, навмисно чи через помилку.
Стаття 1 нового Закону України “Про правовий режим воєнного стану” №389-VIII від 12.05.15 визначає той стан як “особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень”. Аналогічне визначення міститься й у Законі України “Про оборону України”.
Підкреслімо і запам’ятаймо – особливий правовий режим, а не що інше (наприклад “фактичні умови”).
Відповідно до п.31 частини першої ст.85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить “затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного станів в Україні або в окремих її місцевостях”. Своєю чергою, пункт 20 частини першої ст.106 Конституції відносить до компетенції Президента України прийняття “відповідно до закону рішення про <…> введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях”.
Ясна річ, аналогічні положення містяться і у згаданому Законі “Про правовий режим воєнного стану”, стаття 5:
“Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає РНБОУ.
У разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до ВРУ щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.
Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений ВРУ, підлягає негайному оголошенню через ЗМІ або оприлюдненню в інший спосіб”.
Відтак, робимо очевидний і простий висновок: лише з оприлюдненням (як того вимагає вшанований у частині першій ст.57 Конституції принцип правової визначености – громадяни мають право знати свої права і обов’язки) затвердженого ВР України відповідного указу Президента України в країні вводиться воєнний стан, який є особливим правовим режимом, запровадженим за чітко визначеною законом процедурою, і лише тоді і тільки тоді країна починає жити “в умовах воєнного стану” (див.преамбулу Закону “Про правовий режим воєнного стану”, щодо предмету регулювання закону). Уявлення окремих осіб (чи навіть великих колективів) про якісь “фактичні” чи нефактичні тощо умови не мають до цього жодного стосунку і не мають жоднісінького правового значення. То – суть лірика і белетристика, за всієї поваги до авторів шановних і шанованих.
Зрештою, згідно з частиною другою ст.19 Конституції “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”, а не на підставі роздумів деяких громадян, нехай навіть самих високоповажних, про щось “фактичне”.
Принагідно варто підкреслити, що попри те, що виходячи з п.9 та 31 частини першої ст.85, п.19 та 20 частини першої ст.106 Конституції України, частини другої та третьої ст.4 Закону України “Про оборону України”, а також абзаців дванадцятого та тринадцятого ст.8 чинного Закону України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” від 19.06.03 №975-IV “воєнний стан” і “стан війни” (з моменту запровадження якого окремим указом Президента України або з моменту фактичного початку за рішенням Президента України воєнних дій настає “воєнний час”) чітко розрізняються.
Цей текст лише про право, “для протоколу” чи то пак for your information, як кажуть англомовні. Він геть не про те, чи доцільно зараз вносити зміни до Конституції. Того я не знаю.
Олександр Северин, к.ю.н.,
правовий радник ІЦ “Майдан Моніторинг”,