Для чого потрібна історична пам’ять, на простій аналогії.
Приміром, в мене регулярно летить вай-фай. Причин тому багато і вони бувають різні, та результат один – його зносить. Алгоритм повернення вайфаю доволі простий, але неодноступінчатий. Тож доводиться робити його крок за кроком, пригадуючи, що ти робив у попередні рази.
А ось тут і вся пастка, бо ці дії настільки ж прості, наскільки й здається нерозумним кожний раз запам’ятовувати їхню почерговість. От я саджусь і швидко щось пригадую: “здається, минулого разу я робив отето”. І тільки коли вже зробив і спіймав облизня, то пам’ять підказує, що так само було і минулого разу.
Я запам’ятав вкратце і вцілому свої дії з минулого, але не розділив їх на правильні та помилкові. І тепер у хаотичному наборі беру той чи інший крок, не пригадуючи, чи допоміг він минулого разу, чи був як мертвому припарка – я помню лише те, що я це вже робив і що я вмію це робити (але не помню, чи це допомогло, чи може навіть нашкодило).
Ну так от, в цьому прикладі я показую що при установці вайфаю я не користуюсь історичною пам’яттю.
Мотивація проста і помилкова – це щось просте, це не треба детально нотувати і вивчати.
Так само робить суспільство, коли шукає вихід зі складного становища в алярмовій ситуації. Воно пригадує, що було раніше і що воно робило в таких випадках раніше. Але брак уважності до минулого не дає підказки, які з тих дій були корисними, які – шкідливими, які – нульовими. І доводиться проходити все це знов і знов.
