5 – 7 грудня 2015 року в м. Кремінна на Луганщини стартує Школа миротворчої журналістики для журналістів Луганщини.
Метою школи є навчити журналістів Луганщини аргументовано і професійно висвітлювати конфлікти різного типу.
Програмою Школи передбачені лекції та інтерактивні тренінги з конфліктології, соціології, історії, картографії конфлікту, соціо-нормативної культури, аналізу соціальних мереж, історичної пам’яті, та інших. Передбачена також практична польова медіа робота.
Тренерами та лекторами Школи є провідні спеціалісти України із соціології, конфліктології, журналістики, інформаційної війни, культурології, політології, історії, зокрема історії Луганщини.
В перший день навчання в програмі Школи:
1. Відкриття Школи та вступне слово організаторів:
–Ігор Семиволос, Центр близькосхідних досліджень (AMES)
–Галина Усатенко, кандидат наук, доцент КНУ імені Шевченка, Фонд “Європа XXI”,
–Віталій Овчаренко, Інформаційний центр “Майдан Моніторинг”
2. Лекція “Введення в конфліктологію”.
Ігор Семиволос, Центр близькосхідних досліджень (AMES), Київ
3. Інтерактивна лекція “Соціо-нормативна культура” Галина Усатенко, кандидат наук, доцент КНУ імені Шевченка, Фонд “Європа XXI”, Київ
4. Тренінг “Фейкові новини” Галина Усатенко,
кандидат наук, доцент КНУ імені Шевченка, Фонд “Європа XXI”, Київ
5. Лекція “Як працювати з джерелами інформації з Російської Федерації” Тетяна Кохановська, Інформаційний центр“Майдан Моніторинг”, Київ
6. Інтеграційні ігри. Алла Соколовська, Інформаційний центр“Майдан Моніторинг”, Бережани.
Лекція: “ВВЕДЕННЯ В КОНФЛІКТОЛОГІЮ”
Тренер: Ігор Семиволос
(директор Центру близькосхідних досліджень AMES).
Нотатки з лекції:
Багато знаю про конфлікти на Сході, роками вивчав їх. Ми з колегами створили Центр соціальних досліджень, маємо серію публікацій, присвячених конфліктам в Криму.
Нам треба усвідомити, що ми живемо в умовах конфлікту, і ще будемо жити довго в умовах конфлікту. Нам треба зрозуміти суть конфліктології, аби знати як діяти. Які умови насильницького конфлікту? Яка його динаміка? Як поводяться люди в умовах конфлікту?
Динаміки незмінні в усіх конфліктах, вони не унікальні. В СРСР пропагували усне безконфліктне середовище. Найпоширеніше для українців – уникнути конфліктів, обійти його. Довго український політичний клас умів знайти конфліктні компроміси. Але це лише затушовувало проблеми.
Підстави для конфлікту – наявність двох та більше сторін. Протилежна сторона, що претендує на майно іншої.
Залежність виявляється, коли одна сторона має законність, і намагається через правове поле відвоювати власну правоту. Тривалі конфлікти пов’язані з групами, що бажають змінити статус соціальної групи.
Однією з ознак відсутності конфлікту є можливість дії (відсутність рабства та тотального контролю)
Коли держава втрачає монополію на насильство, неспроможна відповідним чином реагувати на конфлікт, то людина особисто має себе захищати. Конфлікт стає частиною життя і людина тікає, або приєднується до конфліктуючих груп.
Підгрунтя конфліктів – соціальні негаразди. Також конфлікт існує там, де погана комунікація. Петиції на сайті призедента – спроба вибудувати відкриту систему комунікацій. Підтримка громадянської ініціативи змушує владу реагувати. 25 тисяч голосів – сигнал, що стверджує актуальність проблеми. Щоб ефективно комунікувати – ВСІ повинні навчитись говорити. Коли казали «Почуйте Донбас» – не додавали інформацію “що саме почути?” Переговори – це складова конфлікту. Посередники, як і сторони мають свої інтереси.
В переговорах люди рідко виявляють справжній інтерес. Якщо сторона не готова про це говорити – ми не можемо йому допомогти. Виявлення інтересу – це відкритість та демонстрація слабкості. Але це шанс вирішити потребу. Комунікативні навички мають бути чіткими та аргументованими. Люди утворюють різні групи, що різняться та ідентифікуються між собою. Коли простір діяльності групи зменшується – конфлікт зростає.
Готовність до конфлікту підігріває почуття небезпеки.
У нас низький рівень згуртованості людей. Люди ставлять маркери один на одного «Укри», «Сєпари». Приймаються незрозумілі рішення для підтримки позицій сторін.
Конфлікт триває сам по собі, якщо це конфлікт інтересів.
Є нульова сума – коли всі сторони незадоволені проектами вирішення конфліктів. Це теперішня ситуація в Україні.
Зміна соціального порядку відбувається швидко. Це революція. В нас ключовим в революції став ленінопад.
Зміна назв вулиць – позаконфліктний перехід країни. Люди раціонально сприймають нову реальність – Встав вранці – немає Леніна, ну й нема. Що я з цим зроблю?
На Помаранчевій революції не відбулась зміна соціального порядку, тому революція була незавершена.
Люди повторюють процедури та традиції лише з мотивацією зберегти осібну стабільність.
Ми маємо звертати увагу на ті зміни, які МИ можемо звільнити.
Краще, попри стереотипи, персоніфікувати людей.
Коли люди визначаються з позицією, то вони швидше приймають рішення.
Ідеології приходять і йдуть, а колективні міфи залишаються (міфи «про Бандерівця», про «розіп’ятого хлопчика» і тп.). При наявності придуманих свідків люди сприймають інформацію як соціальний факт.
Змінювати міфи – процес складний та довгий, але дуже важливий для уникнення подальших конфліктів
Чим довше триває конфлікт, тим важче з нього вийти.
Цілі покоління народились в умовах конфлікту. Конфлікт як явище вже є їхньою внутрішньою ідентичністю.
Зруйнування довіри – початок конфлікту. І навпаки.
Варто згадати про різні маркування простору та території – хрест на місці означає, що це місце безпечне для християн.
Визнання – як відчуття бути потрібним в суспільстві.
Терор – це зброя слабких. Якщо зникає зона комфорту – виникає конфлікт – виникає потреба вчитись його долати.
Політики часто використовують ідентичності, безвідповідальні політики зіштовхують своїх людей.
Люди приймають участь у конфліктах або тікають.
Економічні та соціальні негаразди теж є причиною конфлікту.
В країнах, де середній вік молодий – ризик конфлікту більший, бо молодь готова до радикальних дій і насильства.
Комунікація є важливою річчю але не завжди ми використовуємо її ефективно.
Під час конфлікту на Схід України прийшли ресурси, треба їх тепер спробувати використати, а не проїсти.
Час, втрачений на конфлікт, міг би бути використаний на щось інше.
Приймаються неприйнятні рішення для підтримки позиції сторін.
Раджу прочитати книжки, присвячені теорії ігор.
Читайте про соціальні інститути від американського вченого Дугласа Норта (Насильство і соціальний порядок). Є поняття базова держава, слабка держава та держава з суспільством відкритого доступу.
“Старі пісня про головне”, Радянські фільми – це потреби повернутись в Радянський союз. Чи приречені ми жити як постколоніальна держава? Ми можемо це зробити через перемінне, створити, бо конкуренція завжди руйнує монополію. Політична конкуренція створює економічну.
Люди обирають успішні приклади, аби мавпувати звідти модель життєдіяльності. Таким методом можна створювати нових позитивних для країни героїв
Найбільш поширеними чутками під час воєн є чутки про гвалтування представників тієї чи іншої етнічної групи. Рекомендую почитати: Мансур Олсон “Теорія колективних дій”.
В умовах конфлікту люди діють інакше, аніж у мирний час.
Загрози і чутки в умовах конфлікту сприймаються як правда
Якщо людина думає, що революція – це добре – то вона кластиме її в серце та розум на поличку “Добре”, і щоб створити більше доброго, треба вносити в суспільство нові асоціативні ряди.
Соціальні міфи також є загальним консенсусом метафор, публічних просторів, те що форматує вас. Вам треба змінити особистий публічний простір, щоб змінити себе. Колективні міфи сильніші за філософію та ідеологію, вони дуже потужні і сприймаються як постійний порядок.
В Україні всередині політичного класу був компроміс, це ускладнювало динаміку розвитку країни. У 2004 році Янукович шкодував, що не застосував сили під час революції, і у 2010 році він при владі врегульовував рівень насильства, в чому йому допомагала Росія.
Рівень насильства має зменшувати інтенсивність. Коли побили студентів на майдані – інтенсивність конфлікту зросла, але була паритетною. 16 січня рівень насильства піднявся на небачену до цього рівнину агресії – це був “Квиток на війну” в Україні. Рівень насильства пробився вгору. Влада не загладила цього в переговорах, не загладила це в компроміси. Янукович тоді вже був “відіграна пластинка” Причина війни – російська інтервенція. Зараз йде друга кримська війна, для її вирішення треба час.
Країна еволюціонувала в негативну сторону, але це була еволюція. Колись популярними були професії бандита, міліціонера, моделі, і це все пропагувалось через ТВ. Хто зараз буде героєм? Волонтери – це як репутація, що покриває людину незаплановамим білим халатом і дає їй соціальний статус.
Ділові контакти ніколи не переходять в сильні зв’язки. В нашій культурі при співпраці люди забагато знають один про одного, тому чим більше особистих факторів – тим менш діловими стають стосунки, зникає субординація. Має бути спроба вийти за цю парадигму пострадянського ведення бізнесу.
Як відбувається комунікація в конфлікті? ЗМІ розігріває всі події, нарощує рівень тривожності населення. Загроза сприймається як правда. Важливо, щоб ЗМІ не накаляли!
Люди готові перекладати на лідерів свою відповідальність.
Читайте Еріха Фрома “Авторитарна людина”.
Колективні міфи сильніші, потужніші, глибші за будь-яку ідеологію, вони сприймаються як соціальний факт (факт, якого не було, але всі вважають, що був, вони все одно мають під собою підгрунтя).
Далі – цікавий приклад з лекції Ігора Семиволоса на Школі соціальних посередників:
Дві жінки сперечаються довкола власності над одним апельсином. Якщо з ними детально обговорити- то одній була треба цедра на пиріг, а іншій сік. Той, хто подолав їхній конфлікт – змотивував їх поділитись одна з одною соком та пирогом.
Інтерактивна лекція “СОЦІО-НОРМАТИВНА КУЛЬТУРА”
Галина Усатенко (кандидат наук, доцент КНУ імені Шевченка, Фонд “Європа XXI”, Київ)
Нотатки з лекції:
Культура- сукупність матеріальних та нематеріальних цінностей.
Що є категоріями норм поведінки?
Мораль – чинник регуляції.
Культура – галузь, в яку фінансують багато, вона набуває інституційної форми, як вид людської діяльності з поверненням до ремесел, як механізмом створення робочих місць.
Інвестують в культуру не як в мистецький артефакт, а в культурний людський капітал.
Культурні особи стають працівниками, і входять в галузі бізнесу. Таким чином ми гармонізуємо суспільство
Чому є важливим інвестування в культуру, як в миротворення.
Розглянемо карти очима українців з різних регіонів. Це все стереотипи. Їх користь – компонент масової культури, що економить час, проте стереотипи мають бути неупередженими:
– Молодь слухає рок-н-ролл,
– Німецькі машини найякісніше,
– Чоловіки хочуть від жінок лише одного.
– інше
Підсвідомо люди виходять на рівень культурного коду заради ідентифікації та відновлення традицій
Має бути спільний чинник об’єднання. Культурні коди фокусуються в конкретних символах. Минулоріч ми актуалізували все, малюючи мости в блакитно – жовтий.
Ідентифікація, маркування культури території – це відтінки борщу, це смак паски. Немає значення жовтий борщ чи червоний – він все одно – БОРЩ. Треба знайти те, що нас об’єднує?
Нам треба інвестувати в культуру задля
– подолання упереджених стереотипів, що роз’єднують
– сприяння духовної культури
– розширення комунікацій
– самовідтворення соціального капіталу
– обміни заради передачі етнографічного досвіду
– формування атмосфери довіри
– розвиток громадянського суспільства
-ідентифікація нації та взаємна інтеграція різних культур.
Політики використовують для виборів особливості ментальності України.
Медіа на виборах створює таку ситуацію для роздумів:
Листопад 2002 – після парламентських виборів.
Московська газета “Ветеран” запускала “Що котяться хвилі протистоянь Заходу та Сходу”, Берлінська преса писала “Вибори показали, що Єдиної країни в такому розколі не існує”. ЗМІ стверджували, що люди поводяться і живуть по-різному. ЗМІ запускали тезу – дискурс про розкол України.
Ярослав Грицак стверджував, що жодні соціологічні дослідження не прогнозували розколу.
Ходить теза “Хіба могло у нас щось вийти, коли ми такі різні”.
Медіа – сьогодні не лише аналітик, це новий чинник.
Треба брати на себе місію роботи меседжі, що формуватимуть нову якість нового дискурсу
Цьогоріч вийшли два цікаві видання:
Умберто Еко “Номер Нуль”:
“Газети навчають людей, якої думки їм дотримуватися, – мовив Сімей.
– Але газети наслідують думку людей чи створюють її?
– І те, і те. Спочатку люди не знають, до якої думки схилятися, а ми їм підказуємо, й вони згодом розуміють, що саме така їхня думка”
“Справа в тому, що газети існують не для того, щоб поширювати, а щоб приховувати новини. Трапляється подія Х, про неї не можна не розповісти, адже вона хвилює чимало людей. Тому в тому ж таки номері друкують сюжети, від яких волосся стає дибки”
“Чому треба писати про нещастя, що трапилось, у Бергамо, й не зважати на таке саме у Мессіні? Не новини створюють газету, а газета створює новини. А вміння поєднати чотири різноманітні новини забезпечить для читача п’яту”
Пітер Померанцев “Нічого правдивого й усе можливе. Пригоди в сучасній Росії”:
“В Росії робота на телебаченні – це більше, ніж бути камерою, спостерігачем. у країні, що охоплює дев’ять часових поясів, одну шосту частину світового суходолу…Телебачення – єдина сила, яка може об’єднати та скріпити цю країну й керувати нею”
“Останкіно виконує роль тирана Кремлівської пропаганди”
Робота в групах. “Що ми знаємо про регіони? Які стереотипи сприйняття людей в інших містах” в рамках інтерактивної лекції Галини Усатенко “СОЦІО-НОРМАТИВНА КУЛЬТУРА”.
Озвучені командами результати:
ПРО ЛУГАНЩИНУ:
(експерт – Ігор Семиволос).
“Культура – романтизм тюремства. Вкрасти – і не попастись – один з найбільших подвигів. Багато вживають алкоголю, поминають горілкою навіть на кладовищі. Ущемляють русский язик, але вмієм розмовляти українською. В конфліктній ситуації інертність в очікуванні переможця війни. Ми всіх “годуєм”, тому нам всі винні. Донбас промисловий, Слобожанщина – аграрна.
ПРО КИЇВ:
(експерт – Віталій Овчаренко).
“Як тебе не любити, Києве мій”. Люди з активною громадянською позицією, місто пікетів та акцій, центр політичного, освітнього та культурного життя. Місто для жителів з усієї України.
ПРО ЗАХІДНУ УКРАЇНУ:
(експерт – Алла Соколовська).
Західна Україна – колиска традицій, віруючі люди, які щонеділі відвідують церкву. Тут більше ранніх шлюбів, аніж де – інде. Схід – промисловий, тут день починається раніше. Захід – більш туристичний, тут все йде повільніше. Фестивалі проходять саме на заході. У соціально-політичних подіях – активні до всього. До східняків ставляться “москалі”, а з іншими – по-різному. Суміж культур, близькість з Європою більша.
Галина Усатенко:
ЗМІ повинні структурувати стереотипи, керувати ними, бо ЗМІ і є масовою культурою.
– Іслам релігія терору
– Японці не відрізняються один від одного
– Німецькі машини найякісніші
Існує багато стереотипів і ЗМІ мають чітко усвідомлювати, коли вони їх продукують чи поширюють.
Коли кажуть, що жінки люблять шопінг – нема упередженості (факт без напруження), коли кажуть, що жінки погано водять авто – це стереотип упередженості, що провокуюють конфліктогенність.
Культурні коди існують і свідомо і є основою ідентичностей.
Ті самі слова, а традиція сприйняття – різна. Кожен переклад – це інтерпретація особистості, що накладає на нього власні культурні коди, відмінні від реалій. Індивідуальність вважалася недоречною.
Лекція “ЯК ПРАЦЮВАТИ З ДЖЕРЕЛАМИ ІНФОРМАЦІЇ З РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ”.
Лектор: Тетяна Кохановська, Інформаційний центр“Майдан Моніторинг”, Київ.
Нотатки з лекції:
Україна переживає постототалітарні та постколоніальні трансформації.
Наші ЗМІ не навчені працювати з іншомовними джерелами. Стан російського інфорпростору жахливий. Вони без гальм вдаються до відвертої брехні. Третина матеріалів зі “зрадою” була перепостами з російських джерел.
Навіть якщо ви не користуєтесь інформаційними джерелами – уявляйте, як ними користуватись.
Хвіст собаки Алківіада: Це історія про грецького політика, який відтяв собаці хвоста. Всі говорили про це, а не про помилки його політики.
Коли бачите кольорову резонансну новину – аналізуйте, що робиться довкола, і що за цим приховують
Принцип економії мислення: “Мислення енергозатратне. У ссавців інсайдне мислення – коли все нормально, вони на повну мозок не вмикають, живучи в напівсні. Спонтанні прояви вмикаються під час небезпеки.
Російські ЗМІ діють самовбивчо. В них могли б працювати соцмережі, як вимір соціального настрою. Тролі створюють панівну думку. Їх кількість не настільки велика, вони просто діють скоординовано.
Є ті, хто транслюють критичні до влади меседжі.
Хто знає, хто оплачує телеканал “Дождь”? Чи вони “Консерви”, “Троянський кінь”? Так працюють інтелектуальні ресурси, спрямовані на інтелектуалів.
Іноді розбудовують окремих особистостей. У всіх є родичі, друзі, соціальні звязки. Для багатьох різні світогляди – то особисті драми. Аналізуйте все, що вони говорять. Російські спецслужби спрямовують на нас ті ж інструменти, що й на свою інтелігенцію. В нашому суспільстві вищий рівень критичного мислення.
Є інтернет – ЗМІ, до яких варто ставитись з довірою, але в них все одно “пролітають” дивні матеріали. Вони всі існують в токсичному інформаційному середовищі. Рівень спотворення агресивний. Важко зберегти власну “оптику” кваліфікованого супротиву. Ми маємо робити похибку на їхнє середовище, а з іншого боку ставитись до них з недовірою. Вони харчуються з “брудних джерел”.
Градація – “Ватний”, “Мега – Ватний”, “Ватнуватий” – рівні мислення?
В Росії розпочинаються відцентрові збурення.
Можна переглядати “Ехо Росії”, “Ру – Фабула”. Тут російські націоналісти – але не “імперці”, а патріоти.
Ми не програємо інформаційну війну. Суспільна думка на заході повстає проти Росії. Інформаційна війна може багато, але ж не все.
У нашій країні є спротив суспільства проти інформаційної маніпуляції
Прикладайте максимум зусиль, щоб перепощувати саме ПОЗИТИВНІ НОВИНИ! Будуємо конструктивне бачення.
Тренінг “ФЕЙКОВІ НОВИНИ” Галини Усатенко, кандидата наук, доцентки КНУ імені Шевченка, Фонд “Європа XXI”, Київ.
Фейкові новини – неймовірна маніпуляція. З’ясовуючи таку новину, ми робимо з нею тиражовано свою новину.
Як казав Доктор Хаос “Всі брешуть”. Ресурси масової культури продукують культуру чи ЗМІ?
Доведеться розібратись в цьому.
ГО “Академія української преси” займається формуванням критичного мислення. Чим є Медіа?
Медіаповідомлення – це конструкція.
Термін “Фейк” – це підробка та фальсифікація, спершу почав використовуватись в неті, а пізніше – і в житті.
Один стілець намальований, один справжній, а поруч – визначення стільця. Такі собі три іпостасі одного й того самого. Що ж з того стілець?
“Голограми, які ми створили – переслідують нас”.
Те, що ми створюємо – це МЕДІА-реальність, репрезентація події на нашу думку. Все це взаємоповязане,
Від новини до споживача – багаторівневий шлях. В науковому світі і журналістиці – різні поняття фактажу. В журналістиці – це фрагмент дійсності, що набув медійної легалізації.
Подія, що потрапила в медіа – відбулась, яка не потрапила – не відбулась.
Люди сприймають заголовки, навіть не відкриваючи текст події. Фейк отримує власний шлях руху.
Заголовок в російській пресі “Президент Хорватії прийняла рішення стосовно поїздки на 9 травня”. Запитання? Чи поїде, чи ні? Виявляється, ні. Хоча заголовок поданий так, наче рішення прийняте на користь поїздки.
Фейкові сайти можна потім використовувати в соціальних цілях, бо вони набувають популярності.
Львівський метрополітен – це фейк, що нікого не ображає.
Інформаційні фейкові потоки спонукали громадян створювати сайти типу “Стоп-Фейк“.
Чим більше деталей, тим більше за ними можна сховати факти. Деталізація маскує. Код “Ісуса” – на рівні архетипів.
Сьогодні, у День Волонтерів, на школі миротворчої журналістики обговорюємо паралелі волонтерства та журналістики:
ГАЛИНА УСАТЕНКО :
“Сьогодні – неможливо не сказати слово про Волонтерів.
Слово вдячності. Слово поваги.
Слово про особливу значимість в новітній Україні.
Волонтери – проявили нову й іншу якість нашого народу і нашого суспільства.
Якість усвідомленого патріотичного вибору.
Якість колосальної відповідальності, яку волонтери взяли на себе за самих себе, за свою державу, за життя і боротьбу наших воїнів.
Саме волонтери започаткували “склеювання” нашої нації за новими принципами і з новою, істинно українською, ідеологією й істинним гуманізмом.
Без вас – Україна на новітньому етапі формувалася б інакше. Та й не знать чи формувалася би!?
Слава Волонтерам! Слава Україні!”.
АЛЛА СОКОЛОВСЬКА: “Я стала волонтером в 12 років у програмі “рівний рівному” в дитячих будинках. І з того часу волонтерство – спосіб мого життя. Стаж мого волонтерства (16 років) набагато довший, аніж журналістики (6 років). Я не вмію “не накладати соціальної призми” на те, що продукую. Якщо я можу допомогти людині звичайним перепостом, і це принесе за собою соціальний ефект – я це зроблю. Якщо я можу написати щось, і залишити слід в соцмережах після заходу чи події – я це зроблю!
Одного разу ми не спали кілька ночей, була потреба терміново на операцію одного малюка зібрати гроші – і коли ми встигли – це була найцінніша перемога. Волонтерська журналістика – це моя особиста миротворча зброя, через яку я демонструю людям власний світогляд та напрямок мого мислення. Якщо мій напрямок іншим до вподоби – ми діємо командно та ефективніше”.
ОЛЬГА ГОНЧАРУК: “Для мене в моїй діяльності волонтерство виступає в якості матеріалів. Я висвітлюю діяльність організацій, які реально надають допомогу населенню Луганщини. Обов’язково вказуємо контакти організацій і видів допомоги, яку можна отримати“.
ЄВГЕН ШЛЯХТІН: “З грудня 2014 року я почав допомагати переселенцям із зони АТО та АР Крим. З червня 2015 року, я займаюсь реалізацією проекту проекту “Новий відлік.Можливості для переселенців”. За результатами працевлаштовано понад 50 ВПО,14 – отримали гранти для відкриття власної справи в Одесі (на загальну суму 1 млн.грн). Попри волонтерство у 2012-2014 році я працював у прес-службі Стахановської міської ради, займався наповненням сайту, що увійшов в трійку найкращих.
Таким чином навики волонтерства та журналістики поєдную в процесі реалізації громадських проектів”.
ЮЛІЯ ТРЕТЯКОВА: “Журналістика та волонтерство взаємоповязане. Журналіст в певній мірі – волонтер. Він допомагає донести до всього суспільства достовірну та об’єктивну інформацію, в результаті сприймання якої формується суспільна свідомість.
Найбільш яскравим прикладом поєднання журналістики та волонтерства для мене є діяльність волонтерського загону “Хто, якщо не ми?”, який був створений студентами-журналістами, видавцями, редакторами, рекламістами ЛНУ та функціонував ще до вимушеної евакуації Університету. Загоном неодноразово проводились соціальні акції, акції зі збору коштів, флеш-моби, організовували допомогу дитячим будинкам та дитячим лякарням. Проведення цих заходів відбувалось завдяки інформаційній підтримці на створенному студентами видання з залученням міських та загальноукраїнських ЗМІ, завдяки цьому до нас доєдналась велика кількість студентів та викладачів, ми досягли хорошого результату і в журналістиці, і у волонтерстві“.
ВІКТОРІЯ ЛОБКО: “Для мене волонтер – людина, яка робить якусь справу добровільно. Тобто мета волонтера – добра справа, а не отримання грошей чи вигоди, а не отримання вигоди чи грошової винагороди. Я знаю чимало випадків, коли журналісти, особливо вихідці з Луганської області, добровільно їздили у зону АТО за власні кошти, аби привезти жителям прифронтових міст гумонітарну допомогу, а також висвітлити події у найгарячіших точках“.
МАРИНА ЗАЇНЬКА: “Журналіст повинен висвітлювати діяльність волонтерів для населелння. Стати “мостом”, завдяки якому люди знають, куди саме можна звернутись за допомогою. Одного разу гість радіо “Без меж” сказав: “Слово “Волонтер” я до кінця життя писатиму з великої літери“.
Для інформації:
Витяг про конфліктологію з посібника програми «Активні громадяни» за підтримки Посольства Великої Британії В Україні:
Конфлікт – це певний тип відносин між двома чи більше сторонами, які мають або вважають, що мають, несумісні цілі.
Власне, конфлікт – це даність, яка в своїх різних формах присутня на всіх рівнях людської та соціальної взаємодії від побутового до глобального.
Люди в усьому світі регулярно стикаються з конфліктом, навіть у повсякденному житті в різноманітному вигляді й майже повсюдно: на робочому місці, в родині та в громаді.
Конфлікт також є одним зі способів вираження власної ідентичності.
Робота з конфліктом та в умовах конфлікту
Цим виразом часто описують відносини між проектом і нестійкою громадою чи громадою, яка потерпає від конфлікту.
Робота в умовах конфлікту – це діяльність, що не має на меті усунути його причини чи наслідки та/або не стосується їх напряму. Її задумка враховує існуючий контекст, наприклад, викладання англійської мови для дітей шкільного віку в таборі внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
Робота з конфліктом – це діяльність, яка безпосередньо спрямована на ліквідацію його причини чи наслідку, наприклад, знешкодження мін.
Аналіз конфлікту за теорією фреймінгу
Відкритий конфлікт має місце, коли сторони ставлять перед собою несумісні цілі, які проявляються в несумісних моделях поведінки.
Відкритий конфлікт – явний, має глибоке коріння і може періодично відтворюватись через роки і навіть через покоління. Для розв’язання цього типу конфліктів необхідно приділяти увагу їх причинам та наслідкам.
Латентним конфліктом називається ситуація, в якій за несумісних цілей сторони не демонструють несумісної поведінки. В цьому випадку зусилля слід спрямовувати на пошук шляхів винесення проблемних питань на поверхню, щоб можна було конструктивно їх врегулювати.
Поверховий конфлікт спостерігається тоді, коли при сумісних цілях поведінка сторін залишається несумісною. Такий конфлікт не є глибоко вкоріненим і може випливати з непорозумінь чи різних підходів. Відтак, стратегія полягає в розвитку довіри та взаєморозуміння між сторонами.
Конфлікт відсутній, якщо і цілі, і моделі поведінки сторін сумісні. Існують системи і процедури, які дають змогу попереджувати конфлікт чи трансформувати його до того, як він стане проблематичним, тобто спровокує насильство чи ввійде в затяжну стадію.
На місцевому рівні, в мирній громаді, як правило, діють механізми оперативного вирішення конфлікту й недопущення його переходу в деструктивну фазу. Громади в нестабільних і конфліктних регіонах більш вразливі до виникнення поверхових і латентних конфліктів з ризиком їх переростання у відкритий. Для таких громад властивий складний комлекс неврегульованих питань, протилежних цілей/інтересів і незадоволених потреб. Для них також більш реальною стає небезпека фізичної, соціальної, економічної, психологічної та екологічної школи, а також перспектива потрапляння в порочне коло насильницького конфлікту, бідності й маргіналізації.
Конфлікт набуває насильницького характеру, коли сторони більше не намагаються досягнути своїх цілей у мирний спосіб. Це відбувається, коли особа чи група опиняється не в змозі повністю реалізувати власний потенціал і вирішує, що єдиний шлях покращити свою ситуацію лежить через заподіяння шкоди людям чи майну.
Щоб зрозуміти динаміку перетворення конфлікту на насильницький, доцільно скористатися концептуальною моделлю на діаграмі 5 «Трикутник конфлікту ABC». Ця модель адаптована на основі трикутника конфлікту Галтунга. Вона також задає контекст для розуміння того, що мир не зводиться лише до відсутності насильства.
Зусилля з розбудови миру також мають передбачати зміну ставлень і передумов.
Таким чином, мир можна розуміти як поєднання ставлень, контексту і явної поведінки. Відповідно,
мир – це:
«Коли люди передбачають і вирішують конфлікти, не вдаючись до насильства, та спільно впроваджують всеохопні соціальні зміни, які покращують якість життя. Вони роблять це без шкоди для можливості робити так надалі та без шкоди для можливості інших діяти так само. В цьому і полягає сутність взаємозалежного позитивного миру».(International Alert)
Мир – це більше ніж відсутність війни.
Алла Соколовська, ІЦ “Майдан Моніторинг”
Редакція Наталя Ляшенко, ІЦ “Майдан Моніторинг“