Українська мова в Україні відродиться тоді, коли на кожному кроці буде публічно проголошено про злочин примусової русифікації. Коли будуть неодноразово проговорені всі укази про заборону мови з тогочасними умовами їх прийняття. Коли стануть відомими трагічні долі примусово русифікованих людей. Коли буде озвучено, що ті злочини ще й досі не засуджені і не покарані їх виконавці, отже вони можуть повторитися і повторюються зараз Росією-окупантом.
Так, примушувати людину говорити не своєю мовою – це насилля. Можна зрозуміти тих, хто зараз опирається українізації. Вони відстоюють своє право говорити рідною мовою. Але чому вони не обурені тим насиллям, що відбувалося майже 100 років тому, проти людей, які жили на цій землі? Якщо воно досі не засуджене і не покаране, то тільки тому, що його час ще не настав і саме за це треба було б боротися. У таких злочинів немає строку давності. То може варто розпочати обурюватися насиллю, що було скоєне ще тоді? Адже це природно для шукачів ненасильництва та дотримання прав людей. Але ні, ті злочини їх не бентежать. На жаль, їх правоборство стосується лише них самих.
От саме це і викликає нерозуміння в україномовних людей. З такого правоборства випливає, що ці борці САМІ мали би перейти на українську. З власної волі. У знак шани до скривджених на цих землях людей. Заради відновлення справедливості, адже очевидно, якби не було тієї русифікації, то переважна більшість в Україні послуговувалися б українською з власної волі. І ті, хто зараз опираються також.
Не можна не опиратися окупанту ще й з міркувань безпеки, бо завтра такий народ ще хтось забажає поневолити. Ці люди не тільки не опираються, вони погодилися на умови окупанта. Вони і досі беруть пасивну участь в тій ще примусовій русифікації цих територій. Окупант їм аплодує. Це нагадує стокгольмський синдром.
Наталя Ляшенко, ІЦ “Майдан Моніторинг“
якщо хочуть панівної російської мови у суспільному просторі, то таким людям треба їхати в Росію. Таке життя. Панувати в Україні, занесена на багнетах московського війська, російська мова не буде.
Державна мова має більше потягнень ніж ми те розуміємо чи того свідомі. Держави як Англія, Франція, Німеччина, Польща, Ромініа і т. д. існували віками й їх державні мови закорінені. Україна не була признаною державою до недавна, тому багато навідь меже нами не даємо відповідну вагу наші мові. Державна мова має умові та таємні потягнення, котрі ми відмовляєм нашому суспільству та наші державі, коли українською не розмовляємо.