Виступ Президента Верховної Контрольної Палати Республіки Польща Кшиштофа Квятковського на ІХ Форумі Європа-Україна, Лодзь, 24 січня 2016 р.
Панель: «Необхідність справедливості. Як змінювати суди, прокуратуру, силові структури і контроль?»
Шановні Пані та Панове,
Демократичне суспільство України постало два рази на Майдані з вимогою трансформації державних структур, щоб стало можливим життя згідно зі стандартами цивілізованого світу, побудованих на рівності перед правом, вільного від корупційних пірамід. Як ми всі пам’ятаємо, перша спроба закінчилась поразкою, а зараз ми є свідками драматичної боротьби за те, щоб другий Майдан приніс позитивні наслідки. Важко недооцінити досягнень 2015 року, в якому пріоритетами стали стабілізація макроекономічної ситуації, проведення реформи самоврядування, реформи адміністраційної системи, створення Антикорупційного Бюро. Можна говорити ще про десятки інших ініціатив, як центральних, так і місцевих, які вказують на позитивний напрямок змін, проведених в умовах війни і часткової окупації території країни. Як Президент Верховної Контрольної Палати я тісно співпрацюю з Рахунковою Палатою України. Хочу підкреслити своє вшанування професійним компетенціям українського державного аудиту, який на мою думку, вимагає подальшого зміцнення, як організаційного, так і фінансового.
Не хочу долучатись до поглядів тих, хто підкреслює повільність або брак послідовності у здійсненні реформ. Я опираюсь на факти, що з цими надзвичайно складними завданнями зіткнулись виснажені, здеградовані державні структури, що самі на цей момент знаходяться в процесі відбудови. Навіть найбільший критик мусить признати, що стан сьогодняшньої української армії суттєво відрізняється від її стану у березні 2014 року не тільки кількісно, але перед усім якісно, а що не менш важливе – ідейно. Я переконаний, що хоч і на різних рівнях, однак те саме можна сказати також про інші інститути української держави.
Верховна Контрольна Палата, поряд з навчанням для аудиторів, організувала декілька багатоденних навчань і семінарів для чиновників та активістів позаурядових організацій. Мушу визнати, що мене глибоко вразила їх сила і цілеспрямованість діяльності в напрямку проєвропейських реформ в Україні. Ми пам’ятаємо, що саме спонтанно організоване суспільство першим стало в лавах добровольчих загонів, щоб протидіяти іноземній агресії. Люди, як у великих містах, так і в малих селах збирали гроші на спорядження добровольців (найчастіше дітей своїх сусідів) – куленепробивні жилети, одяг, продукти харчування. Безпосередньо після перемоги Майдану, практично на територіях всієї країни, формувались добровольчі відділи самооборони, які перейняли від державної міліції функцію утримання безпеки з чудовим результатом.
Іншим проявом сили і солідарності українського суспільства є його здатність до самостійного фінансування лікування, особливо онкохворих дітей, адже і так слабке медичне обслуговування, що гарантоване державою, знищувалось через розкрадання і корупцію. Про масштаб цього явища свідчать тисячі українських дітей, які лікувались за межами України.
Вважаю, що всі ми поділяємо думку, що українське суспільство відкрите до змін і заперечує попередню систему безвідповідальності на державному рівні. Систему, де ті, що мають фінансові засоби – незацікавлені, а зацікавлені – не мають фінансових можливостей. Така система виникає в результаті багаторічного присвоєння доходів і перекладання боргів на суспільство. І це є механізмом, в котрому поряд з олігархами одним із суттєвих бенефіціарів був саме апарат насильства – від міліціонера до прокурора, судді, чиновника, закінчуючи охоронцем у в’язниці. Як показують сотні прикладів, логіка цієї системи очевидна – корумпований чиновник може розраховувати на потурання прокурора, а прокурор на суддю, а суддя на чиновника. Ззовні це виглядає так, ніби головним громадським правом, що ефективно охороняється в Україні, було право займання державної посади. На мій погляд, саме зруйнування логіки такої системи могло б стати ключом до надання реформам державних структур нової динаміки. Основою для таких змін повинно бути закладання службової ролі держави по відношенню до суспільства і використання цього правила політичною владою.
Прикладом, що підтверджує такий тезіс може бути створення нової поліції в Україні. Це доводить, що радикальна реформа, результатом якої є утворення абсолютно нової, ефективної і орієнтованої на громадян структури вже в перших місяцях діяльності зустрічається суспільством з ентузіазмом. Адже ніхто не передбачав, що люди будуть на вулицях затримувати поліцейських, щоб виразити їм свою підтримку і зробити спільні фото, як це відбувається в багатьох українських містах. Коли я питаю про причини цього ентузіазму, я чую: бо вони ефективні, бо вони захищають звичайних людей, бо вони до всіх ставляться однаково, бо вони самі знаходять і ліквідують хабарників у своїх лавах.
Думаю, що приклад цієї реформи може бути підставою для змін інших державних структур, до чого треба однак набагато більше політичної волі, послідовності, фінансування і часу. Варто підкреслити, що утримання низьких заробітних плат чиновників, відповідальних за функціонування держави, в тому числі політиків, суддів, прокурорів, поліцейських, системно сприяє їх залежності від корупції або підприємницької діяльності члена родини, який часто пов’язаний з посадовим статусом родича-чиновника. Саме такі чиновники можуть боятися відстоювання інтересів суспільства, знаючи про можливі наслідки зі сторони Антипрогресивних Груп Інтересів (АГІ). Досвід інших країн доводить, що такі групи зазвичай б’ють по особистому статусу чиновника або по бізнесу його сім’ї. У такій системі, серед людей, що обвинувачуються у корупції, можуть бути й чиновники, які відстоюють інтереси держави.
В процесі реформи державного апарату варто усвідомити собі позицію і силу олігархів. Для цього я використаю інформацію зі звіту Центрального Офісу Податкової Адміністрації України за 2014 рік. Цей державний орган контролює найбільших українських експортерів. Податкова адміністрація безпосередньо проконтролювала половину експорту України, а на практиці експорт 330 найбільших підприємств, які підконтрольні 4 олігархам. З даних випливає, що більш 97% експорту України йде до країн, які не є безпосередніми кінцевими отримувачами, в більшості до оффшорів, що робить можливим механізм трансферних цін. При такій кількості транзакцій в порівнянні з 2013 роком, прибуток від експорту в гривнях зріс на 20%, хоча гривня відносно євродолара ослабла майже втричі. Звіт показує, що найменше дві третіх прибутку від експорту залишається за кордоном, що дозволяє уникнути оподаткування не тільки експорту, а й іншої діяльності цих підприємств. Перевірки Центрального Офісу Податкової Адміністрації України в 2014 році виявили різні порушення у 0,7 % транзакцій, штрафи за використання нелегальних схем при експорті склали 0,03% від обігу. Покарані штрафами були переважно підставні фірми. Все це відбувалося в 2014 році, коли держава значною мірою утримувалась з міжнародної допомоги. Тож яким чином Україна може залучати іноземний капітал, якщо найбагатші українці вивозять свій власний капітал за її межі? Яким чином іноземний капітал може конкурувати з олігархами, які практично не платять податки. Також хочу зауважити, що в той же час, новий Податковий Кодекс України тільки посилює податкові умови для решти 3 млн. зареєстрованих в Україні підприємців.
Цей приклад яскраво ілюструє суть проблем українських реформ. На мою думку все має концентруватись зараз навколо завдання, як вивести Україну з олігархічно-суспільної патової ситуації? Як переконати найбільших українських олігархів, що економічна інтеграція за європейськими правилами як для них, так і для суспільства, буде набагато кориснішою, ніж використання азіатських феодальних правил? За яких умов вони активно підтримуватимуть реформи? Я переконаний, що без порозуміння і компромісу між суспільством і олігархічними елітами не стане можливою цивілізована зміна правил гри, і організаційна патова ситуація блокуватиме перед усім реформи прокуратури і судів, які підтримують і легітимізують існуючий уклад. З відомих причин це буде блокада для економічного розвитку, ефектом якої буде подальша депопуляція. У цьому велика роль та відповідальність українських політичних еліт, які повинні вирішити, як погодити загальносуспільні інтереси з інтересами олігархів. Я вважаю, що країни ОЕСР можуть надати допомогу Україні та підтримку у боротьбі з податковим шахрайством. Ця підтримка не повинна виключати можливості навіть застосування санкцій для відповідальних осіб.
Щоб довести важливість компромісу як способу виходу з імпасу (тупику – ММ), я приведу три приклади позитивних міжнародних досвіду, на які, на мою думку, варто звернути увагу.
Перший, це південноафриканська Комісія Правди, яка після періоду злочинів апартеіду дозволила гнучке застосування механізмів аболіції.
Другий, це відомий вам досвід польської «Солідарності» і діалогу – включення суспільства до активних змін.
Третій досвід – менш відомий, але не менш важливий, це досвід Голандії середини 80-х років. Так як в Україні, половина економіки цієї країни (експорту і працюючих), контролювалась чотирма корпораціями (Unilever, Shell, Philips, Heineken). Відкриття покладів нафти в Північному морі у 1983 році привело до дуже стрімкого зросту вартості гульдена, що зробило більшість голландського експорту неконкурентним. Радикально зросли релятивні затрати утримання бюджетної сфери, системи соціальної допомоги, пенсійної системи. Перед загрозою перенесення діяльності за кордон опинилося що друге робоче місце. Уряд вирішив піти на діалог з корпораціями з метою поділу відповідальності за економічне майбутнє країни. В обмін за значні привілеї для корпорацій, урядові вдалося не тільки уникнути значної кризи, але й зробити Голландію привабливою країною для багатьох нових фірм та інвестицій.
Шановні Пані та Панове,
Я вірю в те, що вузька стежка діалогу між ризиком анархії та деспотизмом відблокує потенціал розвитку України, а понесені жертви не підуть на марне. Дуже сподіваюсь і декларую підтримку – як особисту, так і всієї Верховної Контрольної Палати Польщі.
Кшиштоф Квятковські
Переклад NIK
Від редакції. ІЦ “Майдан Моніторинг” співпрацює з Najwyższa Izba Kontroli (NIK) з 2014 року і є одним з представників того самого громадянського суспільства, про який згадується в вичтупі.