Багато розмов про урядові реформи та їх брак (або навпаки), але мало чітких критеріїв-цілей, які були б чітко сформульовані як мета для досягнення і які можна було б легко перевірити для оцінки ефективності реформи.
Відсутність навіть самих цих критеріїв (не кажучи вже про ефективність досягнення оних), очевидно, і є засвідчує славнозвісну “відсутність реформ”).
Наприклад, для реформи шкільної освіти я б поставив взагалі один критерій – збільшення кількості недержавних середніх шкіл в 10 разів за 5 років.
Вікіпедія каже що в Німеччині в приватних школах вчаться біля 8% дітей, в Італії – 10%, в Швеції понад 10%, в Канаді 6% тощо. В Україні – 0,5%, і динаміки нема. Приватні школи, яку конкурують за учня, даватимуть кращу освіту дітям (і те масово – бо 5%, які будуть охоплені, це вже масово) і кращу платню вчителям (що поверне інтерес до професії в нормальних людей, а не лише тих, хто не здатен заробити чесно нормальну платню в інших місцях), і все це “само”, без витрат бюджетних грошей та інтелектуально-організаційних ресурсів – держава лише має прибрати завади, через які в нас цього на порядок менше ніж в інших.
