Якщо вже наш уряд не здатен зробити бодай 2 (не кажучи вже про “Першотравень”) травня робочим днем, він мав би оголосити причину, з якої цей день святковий – з нагоди перемоги Українського громадянського суспільства над РускойВєсной. Можна назвати його “День громадянського активіста”, наприклад.
2 травня 2014 р – реально одна з найбільш героїчних дат в сучасній історії України, і не лише дивно, а й тупо те, що ця дата не трактується таким чином на державному рівні, а трактується лише в ключі кремлівської пропаганди як “трагедія”.
Звісно, для Кремля це трагічний день – бо цього дня рускаявесна отримала остаточно по зубах так, що вже не оговталася та завершилася. Але ж для України це, навпаки, переможний день, а не трагічний. Він мав би бути визначений таким на державному рівні і мав би відзначатися на державному рівні як День громадянського активіста, з проведенням уроків в школах та інших масових заходів.
Адже саме громадянські активісти тоді зупинили кремлівський путч. Державні органи в Донецьку, Луганську, Харкові, Одесі виявилися повністю паралізованими, вулицями ходили натовпи бойовиків, били людей за українську символіку та захоплювали державні будівлі задля демонтування української держави, тоді як міліція та взагалі будь-які інститути держави були абсолютно безпорадними. Тільки і лише громадянські активісти, зорганізувавшись не для отримання грантів, а для виконання базових функцій держави, для забезпечення безпеки своєму дому, змогли тоді ефективно діяти та зрештою перемогти путчистів.
Змогли не усюди – в Донецьку та Луганську червоно-коричневі тоді перемогли, і саме там була трагедія, а не в Одесі, де вони остаточно програли війну за Україну в цілому.
Держава, звісно, повинна проводити розслідування подій 2 травня в Одесі, але предметом розслідування мають бути не “трагічні події”, як це зветься кремлівською пропагандою, а параліч та безпорадність українських силових структур та держави в цілому, втрата ними контролю над вулицею настільки, що громадянські активісти мусили вступати у вуличні бої з путчистами. І не лише в Одесі, а й, наприклад, тижнем раніше в Харкові, де відбулася “репетиція” одеських подій, де так само “з нагоди” футбольного матчу за участю харківського Металіста сталися зіткнення, де путчисти нарешті отримали гідний силовий відсіч – не від створених для цього державних органів, а від простих громадян, які взяли долю свого міста у власні руки. Це має бути предметом урочистого відзначання, а не “розслідування”.
