Армійський щоденник бережанського добровольця Володимира Якиміва
#Мобілізація #АТО дні 312-313й. #авто
З понеділка старший водій (він же “зампотєх”) поставив гальмівну трубку, прокачали гальма – і авто готове до руху! От і поїхали відразу – відпускників повіз в один Штаб, звідти – в інший, потім на ВСП, звідти на вокзал (дорогою ще в кафе зупинялися). Там одних відправили, а інших прийняли – якраз хлопці повернулися з відпустки…
Ще біля першого Штабу почув скрип у гальмах. З часом він перетворювався у голосний скрежет, тож старався гальмувати двигуном… Оскільки повернулись затемна, то вирішили ремонт відкласти…
У вівторок той же “зампотєх” розібрав колесо, а там (верхнє фото, зверху). Тож зателефонував у #Бережани, щоб замовили і надіслали гальмівні колодки (на всі 4 колеса)…
А поки джип не їздить, то заварили тріснуте крило…
P.S. Тож у #вівторок я не їхав тими дорогами, де наших обстріляли і на міні підірвались…
#Мобілізація #АТО день 314й, ср.
Хоч і так живемо краще всіх (бо ніхто нам не заздрить), але побут став налагоджуватися, тож (як жартують побратими) нас мабуть кудись невдовзі перемістять… Бо не може бути так добре, щоб і вода з крана біля будинку текла (а не ходити за сотню метрів до пожежного басейну і тягти відром), і тим паче в баню носити – там теж воду увімкнули, та ще й котельню запускають – то хоч щодня можна душ приймати…
Оскільки моє авто чекає на запчастини, сьогодні їздили “важкою технікою” – “Уралом” за продуктами, і “Шишариком” на виконання воєнного завдання… Повертаючись з якого, нас зупинили уже “знайомі” ВАІшники, які виписали #Протокол за… відсутність відповідної категорії у нашого водія (він же старший водій, він же “зампотєх”)!
І як тут поступити, якщо серед десятка машин нашої батареї потрібну категорію мають лише 3є солдат, а накази командування “не обговорюються”? А той “слуга порядку” (як він себе називає) знає це і таким чином “робить план” (на жаль, плани не відмінили навіть у новій#поліція)?..
P.S. А ще з приємного – командир перед відпусткою видав мені… #документ (техпаспорт) на джипа! Не знаю, чи давно він у нього, чи весь цей час у Штабі пролежав, але датований… початком року!
#Мобілізація #АТО день 315й, чт.
Зле, коли начальства забагато: т.в.о. командира (ком.взводу) і заст.командира по виховній роботі (замполіт) дозволяють собі перепалки перед строєм. Та й не дивно – ще з літа 1й невдоволений роботою (точніше, її відсутністю) 2го – останній фактично лише “котогладженням” займається. Тому його і привітали нещодавно з “професійним” днем.
А суть перепалки – 4ту хвилю підготовлюють до#демобілізація, але спершу замполіти повинні провести розмову з кожним і заповнити анкети щодо бажання #підписатиКонтракт…
Крім 10% готових залишитись на #контракт, решта відмов співпадають:
– Можуть менше платити, але нехай ставляться як до Людей…
– Задовбав той (армо)..бізм!
– Та нас тут взагалі за людей 3го сорту мають!
– Якби було нормальне командування, а не ті (армо)…би!
– До кріпаків певне краще ставилися, як до солдат…
– Коли буде нормальне командування, а не “совєцькі генєрали”…
P.S. Хоча нам з командирами ще повезло – в інших підрозділах (кажуть) ще гірші справи…
#Мобілізація #АТО день 316й, пт.
Через наповнення бази солдатами інших підрозділів, нам зменшили територію патрулювання – тепер лише “наші” будівлі та свою техніку охороняємо. Тож в патруль виходимо рідше, решту часу “стоїмо на спині” або “сидимо на спині” (терміни, вигадані старшиною).
На вечірньому шикуванні патрульний почав кричати до командира: “Коли той (довбаний) #дембель буде? Я додому хочу!”… Цілою батареєю заспокоювали… Замполіт “пояснював”, що він попередньо десь у ВМС був, та йому ті місяці не полічили до служби, тому й біситься…
А в іншій батареї взагалі нещодавно спроба суїциду була – то зараз відповідні органи розслідують…
P.S. Бачився із земляками – показали як бронюються джипи. Треба подумати про свого…
#Мобілізація #АТО дні 317й, 318й, 319й…
Чергова історія про джипа…
В суботу зводив своє відділення на полігон – відпрацювали тактику зі спецами, пристріляли коліматори…
Увечері… [censored] (виникла конфліктна ситуація із замполітом).
Як виявилось в неділю, все просто: нарешті Штаб прочитав мою “характеристику” про замполіта, і почав у нього цікавитись, тож і він нарешті прочитав про себе.
– Ти чому на полігон ходив з солдатами?
– Ви ж самі зранку кажете: “Командири відділень, люди у вашому розпорядженні”?..
– А чому нікому не сказав?
– Я повідомив по рації… По тій, якої ще досі нема у нашого взводу, хоч я особисто презентував 4 рації для батареї (дякуючи Бережанцям!)
…
– Тут така справа: ВАІшники через тебе наїхали на бригаду, звідти – на батальйон, а вони передали мені, щоб я забрав у тебе документи і ключі від машини…
– Документи бери собі, а ключів не дам – машина моя власна!
– Ну тоді треба щоб її тут не було…
– Гаразд, тоді завтра поремонтую і віддам джипа в інший (нормальний) підрозділ, де їхнє (нормальне) командування зможе відстояти потребу в машині!
– Добре…
– Але машину я віддам разом зі своїми ноутбуком і принтером – якщо не можете одне відстояти, навіщо Вам інше?..
– Я так і думав…
…
– Не знаю, чого в тебе до мене упереджене ставлення, але солдат з твого підрозділу вчора чуть не побив мене за джипа… Тож поки авто не віддавай… Але ВАІшники дуже злі на тебе, і завтра приїде замполіт батальйону – забере в тебе телефон, ключі від машини і акумулятор…
– Ви що, всі “трохи того”?.. Повторюю – нікому не віддам жодних власних речей! Кому що треба – нехай сам собі купить!..
Десь так ми “спілкуємось” останні кілька днів. Хоча добре, що наш командир залишив іншого в.о. – той знає як, навіщо і за чиї кошти машина в батареї, тож ніяких дурних вказівок не дає…
Та бачу, що це ще не кінець історії.
P.S. Купив для свого джипа нові гальмівні колодки… Дякую Ігор Гурко за постійну допомогу з деталями!
#Мобілізація #АТО день 320й, вт.
“Кому свято, а курці смерть” (жартував мій батько). Тож поки ще не всі виросли із homo sovetikus, святкування триває… А яке свято без… Так, цей пост – про #аватарів
З однієї сторони, серед мобілізованих, крім добровольців, багато таких, яких “змогли спіймати” на військкоматах (деяких реально ловили). Бо інші – або втекли за кордон (справжній діаспорі щиро дякуємо за допомогу і підтримку!), або “відкупилися” (даючи хабаря сільським чи міським головам, лікарям чи воєнкомам), або пішли служити в інші (не такі небезпечні) служби… Але всі ми тут – #воїни, захисники рідної землі! Бо інших – нема.
З другої сторони, в Армію потрапило багато аватарів. І якщо одні приймали участь в бойових діях, то інші – за всю службу навіть разу не скористалися зброєю. Зате вдома саме вони будуть розповідати: “Я ТАМ БУВ!”, хизуючись медальками #АТО і посвідченнями #УБД…
А ми та наші діти – будемо зайве працювати, щоб забезпечити і такому #аватару щасливе та повне пільгами життя!..
P.S. “Тож будь мудрим – дай план” (любив жартувати батько над совецькими принципами)…
#Мобілізація #АТО дні 321й, 322й. 9 і 10 березня.
В ці дні українці усього світу відзначають народження і смерть Тараса Шевченка…
Та як майже 2 століття тому рос.імперці забороняли Шевченкові “писати і малювати”, так і зараз, вже у Вільній Україні, яка зараз воює проти рос.загарбників, підлеглі однофамільця Великого Кобзаря – забороняють солдатам “постити у соцмережах”… Століття йдуть, а принципи намагання поневолити вільний український дух – залишаються. Навіть якщо це не “добрий сусід”, а твоє командування.
Не знаю, що натисло на Штаби (можливо, якісь комісії з перевірками), та мене пів години “вичитували” перед строєм за мої пости. Щоправда, жодного конкретного випадку порушення військової таємниці пред’явити так і не змогли (прізвищ військовослужбовців, розпізнавальних знаків військової техніки, маршрутів чи місць дислокації – якщо вони не були попередньо висвітлені в пресі чи показані на ТБ), проте попередили: “Ще один пост – і приїдемо з контррозвідкою, і вони займуться тобою і твоїми підписниками”…
P.S. Я готовий до приїзду будь яких служб чи перевірок. Готовий навіть відсидіти срок, якщо прийдеться. Та я НЕ готовий жертвувати власною Свободою!
#Мобілізація #АТО день 323й, 11 березня, пт.
Війна (як би її не називали) таки триває, тож потреба у військових “гаджетах” є постійною…
Бережанці, які служать у нашій бригаді, в ССО та в іншій службі, щиро дякують Анатолий Якобчук за оригінальні #турнікети CAT!
А собі я придбав активні навушники (-1200 грн. без елементів живлення) – дуже корисна річ як для розвідників, так і для нас, мінометників: приглушує близькі гучні вистріли та підсилює дальні тихі команди…
P.S. Звісно краще, коли нічого з цього не стане у пригоді..
#Мобілізація #АТО день 324й, 12 березня, сб.
Сьогодні видався час для заміни гальмівних колодок – “зампотєх” нарешті не в роз’їздах, і я на місці.
Хотіли заразом і шпильки встановити, але довелося відкласти для СТО – доволі складна процедура.
Замінивши задні колодки, відігнав джипа до земляків – нехай перебуде “критичні дні” начальства у безпечному місці, поки командир з відпустки повернеться…
P.S. Заодно попросив хлопців доремонтувати авто по можливості – якщо з нашим керівництвом “не вигорить”, залишу їм джипа…
#Мобілізація #АТО день 325й, 13 березня, НД.
Нашу базу покидають бійці одного з бойових добробатів (тепер ЗСУ). Тож нам знову збільшиться кількість патрулів і територія обходу. Як на мене, на краще – декому це єдиний вид спорту.
А ще начальство нарешті вирішило й мені надати відпустку – вже усі хлопці із 6ї хвилі побували, а я тут уже понад 7 місяців (виїхав у зону #АТО 1 серпня минулого року). Чи спекатись поки мене вирішили? Так чи інакше – чекаємо дату відпустки…
P.S. А поки можемо поласувати свіжим березовим соком! Він тут солодший, ніж вдома
#Мобілізація #АТО день 326й, 14 березня, пн.
Наші “гості” таки прибрали за собою. І тепер можна спокійно м’яча поганяти, хоч ще кілька днів тому тут не було вільного місця від військової техніки…
Потрохи теплішає, розпускаються бруньки і важка техніка теж вилізає із землі.
На вечірньому шикуванні трохи посперечалися з тво командира – таки совєцька школа пробиває. Та радує, що на дурне запитання зі строю вийшов не лише наш взвод – протестний дух шириться. Та опісля один на один пояснив тво, в чому його проблема…
P.S. Головне не сильно зариватися, щоб відпустки не позбутися
#Мобілізація #АТО день 327й, 15 березня, вт.
Вечірня суперечка дала результат – тво командира сказав ком.відділень після ранкового шикування підійти до старшини і отримати по 5 тушонок на кожного солдата, “щоб не казали, що вам чогось бракує”.
Протягом дня замполіт кілька разів приходив до мене з черговою відмовою від відпустки. Отримавши мої роз’яснення, знову шукав варіанти… Останньою була спроба відмовити на користь ст.водія, в якого захворіла одна дочка. Роз’яснив їм щодо основної відпустки (30 діб за 12 міс.) та по сімейним обставинам (+10 діб), окрім часу на дорогу (!) Крапку поставив тво, наказавши замполіту зробити так, щоб я таки поїхав у відпустку…
P.S. Буду першим, хто отримає відпустку за 2016й рік
#Мобілізація #АТО дні 327й-337й, 15-25 березня, ВІДПУСТКА!
Таки це сталося – мене відпустили у відпустку! І так – хто був пильний, той звернув увагу на ДАТИ в описах, а не публікаціях.
Оскільки у липні минулого року я відгуляв усі 20 днів відпустки, тож на 2016й рік у мене залишилось 10 днів основної відпустки, які й було мені надано. На жаль, на подолання 1500 км шляху надають лише 1 добу.
Згодом я напишу роздуми щодо Бережанського “болота” (господарсько-політичної ситуації), враження від приємного спілкування із співробітниками і друзями (прошу вибачити усіх, з ким не встиг зустрітися за 2 дні зустрічей!), а також родичами воїнів #АТО. Також є спостереження про етапи змін психологічних бар’єрів мобілізованих та відсутність очікуваних змін у більшості суспільства (навіть в порівнянні з Армією)…
P.S. А поки лише представлю “візуальні зміни” автора “Щоденника мобілізованого”
#Мобілізація #АТО #роздуми
Як з мирного жителя стає воїн (етапи зміни психології):
– отримання повістки (так, багато програють вже першу битву – втікають чи “відмазуються”);
– вирушення з військкомату на полігон (дехто повертався і з другої битви додому);
– розподіл по в/ч (в нас деякі інтелігенти спивалися в ост.тиждень, плачучи щодо дітей чи внуків);
– відправлення з в/ч в зону #АТО (теж не всі доїздили);
– прибуття в місце віддаленої дислокації підрозділу (в деяких командири надавали можливість адаптуватися до вибухів від тижня до місяця);
– зайняття вогневої позиції (дехто відразу потрапляв в окопи під обстріли, без попер. адаптації):
– бій з особистою участю…
Кожен цей етап – це #злом одного чи кількох життєвих принципів та цінностей…
Кожен день – це ствердження нових сформованих принципів та цінностей…
І от за певний час вже #воїн повертається до мирного життя, звідки від прийшов…
Можливо, дорогою додому він “відкотить назад” одну чи дві свої зміни, але решта – вже #ніколи. Він буде іншим #завжди…
Та один буде більше цінити власне життя та життя близьких людей, зневажаючи матеріальне, другий буде готовий і надалі жертвувати власним життям заради блага рідних, а третій – без вагань пожертвує життям якогось бидла (корупціонера, хабарника…) заради блага суспільства.
Міняються індивіди – мінятиметься суспільство…
P.S. В усіх воїнів – загострене сприйняття справедливості. Не дратуйте їх…
