Історик і журналістка з Великобританії Анна Рейд, польська письменниця й журналістка Кінґа Дунін, українська дослідниця проблем пам’яті й літературознавиця Ірина Старовойт прочитають відкриті лекції в Харкові 11-14 травня. На серію лекцій-зустрічей харків’ян запрошують CSM / Фундація Центр Сучасного Мистецтва та онлайн-журнал Korydor в рамках освітньої програми “Від першої особи: Пам’ять. Голос. Діалог”. Також організатори разом із театром “Арабески” запрошують 12 травня на виставу “Монолог про найважливіше” та дискусію “Що виживе, те й буде?” за участі Віри Балдинюк, головної редакторки видання Korydor.
“Є теми, про які в нашому суспільстві в принципі не навчилися говорити адекватно: гендерна рівність і трудові права, проблеми літніх людей, людей з інвалідністю, переселенців, іноземців, біженців. У будь-якому суспільстві провідником у цих дискурсах завжди стає культура, але поки що в Україні культурні практики й культурна журналістика не встигають за стрімкими змінами й загостренням цих проблем у суспільстві. Власне, наша освітня програма покликана спільними зусиллями створити конструктивне поле, де народжуються нові смисли й рішення” – каже Віра Балдинюк.
Усі лекції відбудуться в освітньому хабі «Spalah» (вул. Дівоча, 6). Вхід вільний.
Вистава та дискусія — в театрі “Арабески” (вул. Громадянська, 25/5). Вартість квитка — 100 грн, зібрані кошти підуть на підтримку онлайн-видання Korydor через сторінку проекту на Спільнокошті.
11 травня, 19:00 — відкрита лекція Анни Рейд (Великобританія) “Історія інших людей: пишучи про Україну та Росію”. З англійської перекладає Катерина Поправка. Анна Рейд — спеціалістка з історії Східної Європи, зокрема радянського періоду (авторка ґрунтовної роботи з новим поглядом на різні аспекти блокади “Ленінград: епічна облога Другої Світової війни”) та української історії (монографія “Прикордоння: подорож через українську історію). У середині 90-х жила в Україні й писала репортажі звідси для журналу Economist. Говорячи про військові конфлікти, Анна наголошує: ми повинні говорити не просто про “успіхи та поразки”, а про те, чим війна обертається для цивільного населення. “Для чого писати про чужу історію? І для чого читати історичні роботи, написані кимось ззовні, кимось з іншого соціокультурного поля? Що нам дає дистанція, які недоліки й переваги є в тому, щоби фіксувати та досліджувати історію “не своїх” країн? От про що я хочу поговорити з українськими слухачами, — говорить дослідниця. — У сучасній Україні історія може грати роль вибухової речовини, тому це важливо”.
12 травня, 19:00 — театр “Арабески”, вистава “Монолог про найважливіше”. Після вистави — дискусія “Що виживе, те й буде?”.
Вистава базується на тексті, що його польська драматургиня Мажена Садоха свого часу написала на знак протесту проти втручання влади у справи одного з найважливіших сучасних театрів Польщі. Та якщо не знати контексту, виглядає ніби цей текст — про сучасну ситуацію в Україні. Лейтмотивом у ньому звучать рядки про те, що “школи, лікарні, театри є гарантією існування демократії”, і побоювання, що “культура важлива тільки для мене”. Назва дискусії — теж рядок із вистави, а “виживе, як відомо, найсильніший і, як відомо, це буде не театр, не галерея і не філармонія”. Глядачів запрошують поговорити про те, що ми можемо зробити для культурного розвитку, які культурні інституції нам варто розвивати, а які — трансформувати, і де проходить межа між державною підтримкою й державним упливом.
13 травня, п’ятниця, 19.00 – лекція Кінґи Дунін (Польща) «Від самвидаву до Facebook: історія, політика, зміни в медіа». З польської перекладає Михайло Барбара. “Демократія, державна незалежність, громадянські права, права жінок та меншин, економічне відчуження, увага до емігрантів… Теми змінюються (в тому числі у медіа), та ми завше маємо думати про те, як те, що ми пишемо і представляємо публіці, допомагає нам зробити цей світ чеснішим”, — говорить письменниця. Кінґа Дунін — журналістка,авторка романів “Дао домогосподарки”,“Табу і сором”, “Гарбузова карета”, літературна критикиня, соціолог культури та медицини, феміністка й активна діячка польських демократичних процесів. Одна з головних постатей середовища “Політична критика” (Krytyka Polityczna).
14 травня, субота, 19.00 – лекція Ірини Старовойт (Україна) «Кричуща мовчанка: Що робити з потворними спогадами прекрасних міст?».
“Міста переживають мови і звичаї своїх будівничих і переходять в руки наступних держав, ідеологій, поколінь. Ми успадкували більше, ніж одну історію, а подекуди стали спадкоємцями майже цілковитої зміни мешканців, конфліктних спогадів і ландшафтів історичної провини, — говорить дослідниця. — Ми боїмося говорити про спільноти, яких більше нема, про те, як вони моделювали своє майбутнє, жили і були знищені у наших містах. Травма – зяюча пустка, те, про що не знати, як говорити. Поговорімо про те, як робота пам’яті допомагає мислити і обживати майбутнє”.
Отримувати свіжу інформацію про події проекту й дізнатися більше про лекторів і теми до обговорення можна на фейсбук-сторінці CCAFoundation.
Довідка:
“Від першої особи: Пам’ять. Голос. Діалог” — проект CSM / Фундація Центр Сучасного Мистецтва та онлайн-журналу про культуру “Korydor”, в рамках якого, зокрема, 10-15 травня у Харкові відбудуться Школа культурних практик “Пам’ять” і Школа культурної журналістики “Голос”. Блок “Діалог” — серія відкритих публічних лекцій та дискусій для всіх зацікавлених.
Кінґа Дунін — польська журналістка, письменниця, літературна критикиня, соціолог культури, феміністка. Одна з головних постатей середовища “Політичної Критики” (Krytyka Polityczna — суспільно-політичний часопис лівого спрямування). Авторка фельєтонів у “Високих підборах” (Wysokie Obcasy), додатку до “Газети Виборчої” (Gazeta Wyborcza), численних публікацій і наукових досліджень. Співавторка і співредакторка соціологоічної праці “Важливість того, що не має значення”, авторка романів “Дао домогосподарки”, “Табу і сором”, “Гарбузова карета” та інших. Спільно з Томашем Любінським та Вітольдом Берешем вела культурну програму “Добрі книжки” на каналі TVP1, пізніше — аналогічну програму під назвою “Найкращі книжки” на TVP Kultura. Викладачка, членкиня Партії зелених.
Анна Рейд — британська журналістка й історик. Закінчила юридичний факультет Оксфордського університету, додатково отримавши ступінь магістра з російської історії. В середині 90-х жила в Києві і писала репортажі про Україну для журналу Economist, і сьогодні регулярно відвідує Україну. Її історичні роботи присвячені Україні (Borderland: a journey through the history of Ukraine), ленінградській блокаді (Leningrad: The Epic Siege of World War II) та Сибіру (The Shaman’s Coat: A Native History of Siberia).
В одному зі своїх інтерв’ю зауважує: “Говорячи про війну, ми пердусім обговорюємо військові операції та їхні результати. А чим вона обертається для цивільного населення? Для школярів, матерів, старих? Кого було більше: тих, хто співпрацював із ворогами чи тих, хто захищав батьківщину, здійснюючи героїчні вчинки?”, також говорит про те, що “Лише сильні люди, стійкі психологічно, готові говорити про минуле. У кожній війні є факти, які замовчуються та перебріхуються, адже про деякі речі (скажімо, зрада близьких) говорити просто неможливо”.
Ірина Старовойт — літературознавиця, поетка, перекладачка, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Запрошений викладач у Вищій Східноєвропейській Школі в Перемишлі, Польща (2008-10), в Університеті Грайфсвальда, Німеччина (2010), доцентка-дослідниця у Гронінгенському університеті, Нідерланди (2012-2013). Брала участь у міжнародному дослідницькому проекті «Memory at War», у фокусі якого була робота пам’яті в літературі і кіно, зокрема не примирені спогади про голодомор, сталінський терор, війну та імперський слід в ментальності сучасних українців і росіян різних поколінь.