31 липня 1952 року неповнолітню Галину Гордасевич засуджено до 10 років таборів
Коли на суді було зачитано вирок «… за складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів», Галинка подякувала слідству, що присудили 10 років, а не 25.У березні 1952 року дівчинку затримали нібито через крадіжку. Під час обшуку виявили щоденники і вірші, які вилучили і передали до Рівненського обласного управління #КГБ. Три доби її безрезультатно змушували зізнатись у антирадянських настроях.
Вдруге її арештували через кілька місяців – у червні. Слідчий Шустов співчував дитині, підгодовував, але справу, як і веліла партія, cфабрикував. Єдиним доказом провини Гордасевич стала #листівка та ліричні вірші, наприклад, «Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі».
Утримувалась у тюрмах в Чернігові, Одесі, Куйбишеві. Через три роки її звільнили як малолітню. Її мати та сестра поїхали на Сибір до батька, політичного в’язня. Тому дівчинка поїхала працювати на #Донбас, де згодом заснувала Донецьке Товариство української мови та#Донецьк`ий Крайовий Рух.
📖 РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Рух опору в Україні: 1960–1990 (книгу можна придбати тут – http://goo.gl/uzonKP та погортати тут – http://goo.gl/dXI4ZT)
Розстрільний Календар вдячний видавництвуСмолоскип за надану для роботи літературу!
📖 ДЖЕРЕЛА:
Гордасевич Галина Леонідівна https://goo.gl/mX6wUI
Сайт Галини Гордасевич: біографія, документи, твори http://fondhg.io.uaс/
Овсієнко В. Галина Гордасевич http://goo.gl/MpMe9R
Гордасевич Г. Степан #Бандера – людина і #міф http://goo.gl/UlZjyO
Василь Овсієнко про Галину Гордасевич
(нар. 31.03. 1935, м. Кременець Тернопільської обл. – 11.03. 2001, м.Львів).
Репресована за безпідставним звинуваченням у звיязках з повстанським підпіллям. Поетеса, учасниця руху шістдесятників, громадська діячка.
Мати Галини закінчила учительську, а батько духовну семінарію в Кременці. Батько мав парафію в с. Язвенки, потім у с. Парахонськ на Пінщині, відтак у Дібровиці на Рівненщині. Уникаючи переслідувань німців, потім більшовиків, перебрався в с. Городець, потім Кричильськ, де за відмову порушити таємницю сповіді був у липні 1946 р. заарештований і увיязнений за ст. 54-1″а” у Сибіру на 10 р.. Повернувся в Україну аж 1959 р. Помер 15.09. 1990 р., похований у с. Михайлівка під Черкасами біля церкви.
Галина 1950 р. з похвальною грамотою закінчила сьомий клас у с. Кричільськ і без екзаменів вступили в Острозьке педучилище. Як така, що приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВД у звיязках з підпіллям. Жила впроголодь, лише на стипендію. Щоб бути ближче до бабусі, на другий курс перевелася в педучилище у м. Костопіль. 13.03. 1952 була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці. При обшуку виявили щоденник і вірші, справу передали до Рівненського обласного управління КГБ, де від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях. Єдину з групи її не приймали до комсомолу.
Щоб виправдати марні витрати на дворічне стеження, 20.06 1952 Галину заарештували. Слідчий Шустов розумів безпідставність звинувачень, співчував підслідній, навіть підгодовував її, але справу про “антирадянську агітацію” за ст. 54-10 таки сфабрикував. У справі фіґурувала єдина листівка, яку Галина спровокувала написати подруга, та вірші типу “Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі”. Радянські люди знають, що треба йти до комунізму. 31.07. 1952 Рівненський обласний суд присудив Галині 10 р. увיязнення. Коли Галині зачитали вирок, вона подякувала, що не 25.
Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У звיязку з беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні вיязні, тому дівчат, яким виповнилося 18 р., 29.04. 1953 перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 перевели в Куйбишев, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Галині доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг).
За Указом 1954 р. Галині як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну. Звільнена 24.12. 1954 р. Оскільки мати і сестра поїхали на Сибір до батька, Галині не було куди повертатися. У Рівному її не прописали. Зупинилася в Костополі в бабусі, а через кілька днів завербувалася на Донбас, у Сталіно. Працювала різноробочою на будівництві, жила в гуртожитку, пішла у вечірню школу, щоб поступити згодом на фізичний факультет політехнічного інституту. Але оскільки паспорт був виданий на підставі довідки про звільнення, то звернулася до Верховної Ради України з проханням зняти судимість. Виявилося, що судимість уже знята Верховним Судом. Одержала новий паспорт. Однак увага КГБ до Галина не слабла. Вчилася, працювала в друкарні. Одружилася, перша дитина померла. 1961 р. народила сина Богдана. З чоловіком, чужим по духу, розлучилася.
З вересня 1963 р. відвідувала літературне об’єднання “Обрій” при газеті “Комсомолец Донбасса”, яким керував Йосип Курлак. Там познайомилася з Василем СТУСОМ, Василем Захарченком, Володимиром Міщенком, Леонідом Талалаєм, Анатолієм Гарматюком. У тюрмі не написала жодного вірша, а тут вони пішли потоком. Галина зрозуміла, що її покликання – література, а не фізика. Що розмовляла з сином українською мовою, то 1965 року біля експериментальної школи на неї звернули увагу художники, які створювали мозаїчні панно, зокрема, Григорій Синиця, Алла ГОРСЬКА, Віктор Зарецький, Надія СВІТЛИЧНА, з якою Г. подружила.
1965 р. Г. вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М.Горького У звיязку з підготовкою до друку книжки віршів “Веселки на тротуарах” (ред. Володимир Підпалий) 13.12. 1965 Галина приїхала до Києва, і Н.СВІТЛИЧНА познайомила її з Олесем Сергієнком, Оксаною МЕШКО, Вячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іваном СВІТЛИЧНИМ та Євгеном СВЕРСТЮКОМ на його дні народження, потім з Іваном ДЗЮБОЮ. Прочитала працю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”..
Кагебісти робили спробу завербувати Галина, щоб доносила на своїх нових друзів, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася. 1968 року у видавництві “Донбас” знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві “Молодь” знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію “затятій націоналістці і бандерівці”: до Спілки письменників її прийняли аж через 17 років.
У 80-х роках Г. писала листи В. ЧОРНОВОЛУ на заслання та в якутській табір.
1988 р. Г. включилася в громадську діяльність: була одним з організаторів Товариства української мови на Донеччині, НРУ, “Меморіалу”, ДемПУ.
1990 р. переїхала до Львова. Виступала як публіцист, повістяр, поетеса, вела передачі на радіо, кандидувала до Верховної Ради. Тричі була лауреатом літературного конкурсу “Шістдесятники”, лауреат премії ім. Олександра Білецького, премії ім. В. Марченка. Вийшло понад 30 її книжок, зокрема, “Степан Бандера – людина і міф”, “Нескорені берегині” – про українських жінок-героїнь, політвיзенок. Працювала натхненно, до знемоги. Задумала видати 15 збірочок поезії, та встигла видати лине 7, решту готує син Богдан – філолог.
Бібліоґрафія
Г.Гордасевич Г.Л. Степан Бандера: людина і міф. – Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2000. – 192 с. з іл.
Г.Гордасевич. Соло для дівочого голосу. – Дзвін, ч. 2 – 3, 2001 р. (Автобіоґрафічна повість).
Архів ХПГ: інтервיю з Г.Гордасевич 3.02 2001 р.
Клавдія Бачинська. Згасла зірка Волині. – Українське слово, ч. 20 (3072), 2001. – 17 травня.
Петро Гоць. Галина Гордасевич серед нас. – Шлях перемоги, ч.13 (2500), 2002. – 21 березня.
Надія Романюк. “Жила. Любила. Плакала. Сміялась”. – “Дзеркало тижня, № 314 (389), 2002. – 13 квітня.
2.03. 2004 р. Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група.