і про громсуспільство. в хорошому сенсі. типу – #перемога.
дивіться як це працює.
колись ще до Революції гідності у нас народ якось масово перейнявся утилізацією батарейок. так склалося, що одначасно одразу багато людей захотіли долучитися до вирішення проблеми. тоді у багатьох публічних місцях з’явилися бокси для накопичення використаних батарейок. звісно, й зараз є люди, які викидають батарейки просто під ноги, але й обсяги утилізації є нічогенькими.
інший приклад. вже після Євромайдану група пречудових одеських еко-волонтерів придумали збирати вторсировину Перетворюємо сміття на допомогу!!!, здавати її в переробку, а гроші використовувати на добрі справи (зараз переважно на поранених, до того ж допомога є адресною); це триває понад рік, навколо ініціативи cформувалася стала спільнота. я відвозила в неділю свої накопичення – так там як мурашник: безперервно під’їжджають машини, підходять люди з валізами/наплечниками…. ну, і перелік того, що здають в переробку регулярно розширюється.
сьогодні читаю пост міністра екології – зробили інтерактивну мапу звалищ ecomapa.gov.ua і мають на меті прибрати Україну від сміття.
думаєте, то в міністерстві раптом свідомість зросла? а ніфіга! то його суспільство змусило, бо є запит. приносити шини/унітази до урядових будівель – теж дієво. але лише коли нас з десяток-два. коли обрахунок на сотні тисяч – то навіть у наших умовах міністерства здатні до змін.
зрозуміло, да?
і от коли увесь фейсбучек (мабуть справедливо) обурюється тим, що хтось десь щось сказав – то воно теж спрацьовує. бо підвищує планку відповідальності. і вже всякі публічні люди трошки більше замислюються де що можна бовкнути, а де краще жувати. так ми й до політичної відповідальності невдовзі доростемо.
але! якщо жувати цілий день одну фразу – так ми будемо повзти ще довго. скала велика. лупати тре якось пожвавіше. ну, і тщатєльєє, ага
