Організаторки пояснюють концепцію так: “Це кілька реальних історій, що прочитані вінничанками, аби краще зрозуміти долі, біль і прагнення наших сусідок і подруг зі Сходу України і Криму”. Якщо пам’ятаєте, минулого року в Києві і в інших містах відбулася вистава-читання “Сім” жіночих історій, документальна п’єса, що складається з інтерв’ю семи активісток, яку можна назвати прототипом “Жіночим голосам”, але контекст, зміст, проблематика, жіночі долі – зовсім інші, наші, українські… Історії зібрані за невеликий проміжок часу. Вони записані і оброблені трьома громадськими активістками з Вінниці: Оксаною Романюк, Оксаною Пойдою та Оксаною Яцюк.Саме вони не тільки записали, але й виступили драматургинями вистави. Із багатьох годин та сторінок текстів їм довелось вийняти квінтесенцію – про вчора та тепер внутрішньо переміщених жінок з Вінниці, Бару і Хмільника. “Ми щиро вдячні внутрішньо переміщеним жінкам, які розповіли свої історії, за довіру і відвагу”, – говорять ідейні натхненниці події. Є у проекту і свій символ – малюнок “Жінка-пташка”, який намалювала вінницька художниця Юлія Гушул.
Людмила Творун, вчителька ЗОШ №3.
Ольга Мотрич – журналістка, і ще вона фільми озвучує.
Оксана Пойда, викладачка педагогічного університету, голова Вінницького Союзу Українок.
Олена Павлова, громадська активістка, журналістка, письменниця, ну і Елена Павлова це вона.
Оксана Романюк, вчителька, дослідниця, громадська активістка, ви її знаєте, як Клавдія Борщ.
Текст від автора – Юрій Максименко, депутат Вінницької міської ради.
Одна із організаторок події – Оксана Яцюк, громадська активістка, очільниця ГО «Подільський центр соціальних технологій» говорить: “У деяких моментах це вже є переповідання – якесь наше бачення все одно додається до цієї історії. Мені здається, це правильний формат розповідання цих історій, і це сприятиме налагодженню взаємодії. Тому що ті, хто беруть у цих виставах участь, кажуть: “Ми не знаємо, як це вплинуло на глядачів, але на нас це дуже вплинуло, коли ми багато разів читали цю історію – на репетиціях, вдома…” Вона більше розповіла про ідею того як народилась ця вистава у відео-коментарі Громадському Простору:
“Сказати те, що я просто переживала – це нічого не сказати – я, напевно, була цими жінками, кожною з них, запис яких слухала“, – говорить Оксана Пойда, викладачка педагогічного університету, голова Вінницького Союзу Українок. Саме вона розшифрувала багато годин розповідей переселенок. “Всі, хто долучився до цієї справи – великі молодці. Вони пережили ці історії, пройнялися ними і, я думаю, ви прекрасно відчули те, як це все сьогодні читалося. Це читалося серцем. Не раз під час читання наверталися сльози – не тільки від того, що я читаю, що я переживаю, а й наверталися сльози, коли читали мої друзі. Замало, напевно, такого проекту у Вінницькій області – він має бути по всій Україні”.
А цю прекрасну мить ми зафіксували уже після вистави, коли зустрілися дві Олени – Олена, переселенка з Горлівки, і Олена-“акторка”, громадська активістка і журналістка, яка переповідала її історію – привіталися, обійнялися, продовжуючи теплу і щиру розмову.
Оксана з Горлівки – праворуч, Оксана з Вінниці -ліворуч
Авторка історії Олена у коментарі Громадському Простору про її життя сьогодні:
“Взагалі нам дуже імпонує місто. Ми вже полюбили його, як своє рідне. І взагалі – ми чекаємо майбутнього. Я одразу погодилася розповісти свою історію. Напевне, не кожній людині розповіла б усе це. Це залежить від людини – мені сподобалась наша Оксана, вона така проста і відкрита. Я пішла за нею. Я вважаю, що це потрібно – аби усі чули, всі знали про те, що живуть такі люди у Вінниці, і не тільки тут, а по всій Україні”.
Власне, кілька фрагментів вистави:
Захід відбувся в рамках проекту, який реалізується Вінницькою обласною громадською організацією «Подільський центр соціальних технологій» в рамках пілотного проекту «Внутрішньо переміщені особи в трьох містах України: плани, перспективи, можливості для примирення» за підтримки Українського Жіночого Фонду, Інституту Миру США і Глобального Фонду для Жінок.