Якось на очі мені попалася фотографія єврейського хлопчика під дулом пістолета нациста і поряд фото юнака в сучасному обмундируванні службовця ЦАХАЛ. “Більше ніколи” – підпис не пам’ятаю точно, але сенс був такий.
Нещодавно ми говорили з чоловіком про те, що Катастрофа на десятки років прискорила виникнення Ізраїлю. Євреї всього світу кинулися будувати те, що давало їм безпеку в будь-якому кінці планети – свою державу. Я зустрічала євреїв – любителів совка, євреїв – противників майдану. Але – жодного, що заперечує Голокост. Сьогодні кожен єврей на планеті Земля знає: він – в безпеці. Не тому, що люди змінилися, не тому, що є ООН і НАТО, а тому, що існує Ізраїль.
Сьогодні в стрічці багато фотографій пам’ятника Голодомору: дівчинка з колосками. Я б хотіла, щоб з нею поруч стояв наш солдат ВСУ. Щоб був напис – “Ніколи знов”. Я б хотіла, щоб плакати з нагадуванням про Голодомор висіли не тільки в четверті вихідні листопада, а цілий рік. Поки кожен ватний українець, який провіщає, що не треба ось це все ворушити, зрозумів, що вільна і незалежна Україна – це запорука безпеки особисто його тупий дупи. Я б хотіла, щоб кожен, хто сьогодні говорить: ну і чого добився Майдан – стулив свою пельку, м’яко кажучи. Тому що я за це виходила. Щоб на головній площі Харкова більше не було пам’ятника вбивці українців, моїх рідних, в тому числі. Щоб замість бовдура на майдані Свободи висіли фото наших захисників і був розтягнутий ось цей плакат.
