Фундамент європейської безпеки зруйнований і не підлягає відновленню, а європейські лідери відмовляються визнати очевидне. З наступного року слід очікувати дуже сильної турбулентності.
Мирний пост-1989 порядок тримався на трьох ключових опорах: НАТО, ЄС і мозаїки правлячих право- й лівоцентристських партій.
НАТО забезпечувало хардвер, ЄС – софтвер, а правлячі партії забезпечували легітимність. Нині всі три ці опори зруйновано до стану “не підлягає відновленню”.
Перемога Дональда Трампа поховала НАТО. Колективна безпека та стримування працюватимуть тільки тоді, коли вони не є предметом спекуляцій. Трамп чітко дав зрозуміти, що має намір розглядати різні варіанти. Політика “шопопало” – це рецепт анархії, а не безпеки. Я тут навіть не говорю про звязки Трампа із Путіним.
Референдум по Брекзіту поховав ЄС. У наступні кілька років ЄС буде втягнуто в огидні процеси розірвання шлюбу, які не залишатимуть ані часу ані енергії для спрямування своєї м’якої сили назовні. Це означає, що регіон ставатиме ще більш нестабільним, генеруючи потоки біженців та стримуючи торгівлю товарами та послугами. Багато хто критикував політику розширення ЄС, але Туреччина і Україна могли би вже нагадувати Польшу та Румунія, якби сама політика розширення не була заморожена. (Звісно, я не хочу сказати, що Польща та Румунія є чемпіонами стабільності і якісного урядування).
Ефектний підйом анти-істеблішментських партій поховав ліберальний консенсус, від якого залежала європейська безпека впродовж останніх трьох десятиліть. Цей консенсус – уявлення про відкриті кордони, допомога у розвитку, багатовекторна дипломатія і просування прав людини та демократії. Тепер всі ці підвалини піддаються сумнівам “новими хлопцями на районі”, а електорат не надто цим переймається.
Трамп, Брекзіт, і контрреволюційне повстання проти ліберальних цінностей – не поодинокий історичний випадок. Ліберали з право- і лівоцентристських партій повсякчас зраджували своїм ідеалам:вони вторгалися в інші країни під сумнівними приводами і навіть катували полонених. Тож не дивно, що електорат став цинічним і почав підтримувати альтернативні партії і політиків. Брекзіт став наслідком нездатності ЄС до самореформи і пошуку якихось шляхів до посилення звичайних людей, а не бюрократів та лоббістів. Трамп – це дитя американських демократичних патологій, що несуть відповідальність за обурюючу нерівність, параліч державної влади й імперське перенапруження.
Сьогодні ніхто не знає, як розібрати всі завали і зробити так, щоб європейці відчували себе захищеними. Незрозуміло навіть, хто проводитиме дипломатичну операцію з очищення. Німеччина щойно призначила нового міністра закордонних справ, чий жорсткий стиль поведінки в Європарламенті антагонізував більшість європейських лідерів. Італія щойно призначила нового міністра закордонних справ, який не має за собоюреальної партії та має нульовий дипломатичний досвід. Закордонний секретар Великобританії відомий своїми дурнуватими жартами, а не стратегічним баченням. Польський міністр закордонних справ більш відомий боротьбою із велисопедистами, вегітаріанцями й захисниками довкілля ніж укладанням значущих міжнародних угод. Із такими топ-дипломатів Європа навряд чи пройде період турбулентності без значних втрат.
З досвіду кількох попередніх років можна сказати, що більшість проблем ляже на стіл фрау Меркель. З огляду на наступні німецькі вибори, вона не буде щаслива. Але в кого їй просити допомоги? У пані Мей, пані Шидло, чи пані Ле Пен? Не певен, що тут спрацює гендерна солідарність.
Безпека – це не тільки створення суто мілітарного хардверу, адекватного до ймовірного ворога. Це радше вибудовування середовища, яке сприяє миру через спільні правила взаємодії, взаємної довіри і нормативних конвергенцій. Ось чому такі інститути, як НАТО і ЄС були визначальними у підтриманні миру, разом із ліберальним консенсусом щодо того, яка поведінка є законної або незаконної. Без цих підпор європейського порядку малесенький неочікуваний конфлікт може вийти з-під контролю, продукуючи взаємні образи і підозри, що призведе до втрати діалогу, теорій змови, ірраціональної поведінки та агресії. Навряд чи хто очікував, що вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердінанда у 1914 році в Сараєво призведе до війни, яка вб’є мільйони людей. Ми не знаємо, які сюрпризи на нас чекають через століття, але вступаючи у новий період плутанини і непевності важливо пристібнутися і припинити сваритися через дрібниці.
Ян Зельонка, 19 грудня 2016
вперше опубліковано у Zeit Online
переклад Тарас Ганжа з цього джерела http://blog.politics.ox.ac.uk/europe-is-no-longer-safe/
Jan Zielonka is Professor of European Politics at the University of Oxford and author of Is the EU Doomed? (Polity Press, 2014).
І нахрєна цей депресняк поширювати?