Останнім часом у нас заговорили про інтернет-спільноту “синіх китів”, та інші підліткові спільноти, які називають “суїцидальними”. Я зі своєї аматорської позиції трошки поцікавився що й до чого. На мій хлопський розум, це не є суто суїцидальними спільнотами, як Аум-Сєнрікьо чи деякі адвентистські секти, де суїцид є самоціллю. Тут самогубство є лише методом-інструментом в діяльності таких груп, члени яких мають бути завжди до цього готовими, як самураї до харакірі.
Яка ж мета діяльності цих груп і що вони собою являють? Версію “раздупльонних пацанчікав”, що основною метою є “прімутіть бабосікав”, продаючи відяшки в інтернеті відкидаю одразу, а “раздупльонниє” нехай краще повертаються до звичної справи: ходять на платні мітинги та не міряють всіх по собі. Хоч, безперечно, якийсь елемент комерції наявний, але він не співмірний з витратами на формування та підтримку цілої субкультури.
Отже, одним з аспектів цього феномену є наявність власної субкультури, яка характеризується наявністю відповідної символіки, музики, фільмів тощо, а також, що важливо, тілесним маркуванням адептів у вигляді шрамування, подібно до кримінальних татуювань, пресловутої сережки в правому вусі або таврування рабів в давні часи, що з одного боку дозволяє розпізнавати членів даної спільноти, з іншого боку, є стійкою ознакою, яка буде ідентифікувати члена спільноти протягом всього життя, якщо той, звичайно, не виводитиме її або не маскуватиме її спеціально іншим зашрамовуванням, випалюванням або зататуйовуванням.
Таким чином, субкультура є ідеологічним стрижнем, на який, як кісточки на дріт у рахівницях, нанизані наступні елементи: спільноти. За багатьма ознаками, спільноти являють собою тоталітарні секти: таємність участі, наявність жорсткої ієрархії, контроль за життєдіяльністю адептів, підкорення волі “лідерам”, необхідність відчуження адептів від інших спільнот тощо. Відповідні спільноти мають потрійне убезпечення від ліквідації: по-перше, ідеологічний стрижень, який дозволятиме відтворитися фізично зруйнованій структурі в дещо видозміненому вигляді безмежну кількість разів, по-друге, фізичне маркування членів шрамуванням, яке дозволяє розпізнавати “братів” незалежно від наявності мережі та вертикальних зв”язків, по-третє, це задекларована готовність до суїциду, яка дозволяє усувати занадто балакучих чи вільнодумних адептів, шляхом доведення до самогубства або вбивства, замаскованого під самогубство.
Таким чином, маємо мета-мережу, об”єднану спільною ідеологією, що складається з різних груп. В чому ж мета діяльності такої структури? А мета дуже проста: сформувати НА ДОВГЕ І ДАЛЕКЕ МАЙБУТНЄ агентурну мережу, члени якої будуть готові до виконання будь-яких завдань в будь-який час в будь-якому місці. Тут можна заперечити: яке майбутнє, вони ж усамогублюються. А от тут я заперечу. Самогубство – це лише “клятва самурая” і є лише одним з засобів управління спільнотою. Чому?
В таких спільнотах РОКАМИ перебувають ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ адептів, а усамогублюются лише ОДИНИЦІ. Решта, хто “здрейфив” – стають рабами, які ВЖЕ мають смертний вирок від спільноти, але отримують відстрочку виконання за “слухняність”.
Отже, наскільки можна побачити, суїцид є не метою, а інструментом в таких спільнотах. Для чого ж він використовується?
По-перше, для створення “культу” і “героїв”, які “змогли”, що ідеалізується.
По-друге, для тиску на тих хто “не зміг” та управління ними.
По-третє, для залякування непокірних, адже будь-яке самогубство можна інтерпритувати як вбивство і навпаки.
По-четверте, для тиску на близьких, адже, самогубство дитини в “потрібний” момент може серйозно вибити з колії високопоставлених батьків.
По-п”яте, “кити” ВЖЕ можуть виконувати деякі практичні завдання: крім типових послухати серед ночі певну музичку або поколоти руку голкою, членам спільноти ставлять персональні “секретні” завдання. Ними може бути що завгодно: відфоткати документи тата-офіцера або підштовхнути іншого “кита” в плавання з даху, коли в того було “завдання” лише посидіти на краєчку. Тому, це зачистка тих, в кого “секретне” завдання було дійсно відповідальним і секретним.
По-шосте, це “чистка” від реально зайвих членів спільноти: наприклад, “куратор”, від якого розбіглися всі “підопічні” і від його поінформованості більше шкоди, ніж користі від діяльності.
По-сьоме, це своєрідний тест-відсів. Багато завдань передбачають альтернативне виконання (намалюй ручкою на тілі або виріж лезом, стрибни з даху або повішайся тощо), що ілюструють як “готовність”, так і “кмітливість” претендента. Тому, наприклад, той хто намалює ручкою – заслуговує менше довіри, як нерішучий, а той, хто вирішить “повішатись”, але “мотузка обірветься” буде визнаний більш кмітливим і отримає вище становище в ієрархії.
Таким чином, називаючи речі своїми іменами, ми маємо вербувальну мережу в чистому вигляді. При цьому, вербування т.зв. “жорстке” і являє собою мікс практик КДБ, кацапської воровської спільноти та кацапського ж чернецтва (ага, не дивуйтеся, там теж “Бог карає” на смерть братів, що вирішили повернутись до мирського життя). Хто ж контролює все це дійство? Для мене, попри очевидність деяких версій, однозначної відповіді на це немає, але ясним є, що
а) ця пошесть йде з “рускага міра”,
б) здійснюється професійно
в) основна шкода від неї можлива не зараз, коли кілька підлітків стрибнуть з даху (що, безперечно, трагічно), а коли з тих підлітків повиростають дяді й тьоті зі шрамами на тілі у вигляді китів та незрозумілих цифєрок, які забудуть цю “невинну забавку”, аж тут хтось з”явиться і нагадає: а пам”ятаєш “правила” і “клятву”? Вони усе ще в силі: ця гра триватиме до смерті…
