Насправді, його найбільша помилка не є «помилкою» як такою. Вона є вродженою рисою характеру, яка генерує помилки, і тому залишається ним не усвідомленою. Ця риса – непублічність. В окремих моментах вона є чеснотою (таких, як анонімна благодійність, яку він забороняє піарити, вочевидь – в силу глибоких релігійних переконань), але загалом має вкрай негативні наслідки для цілої країни і суспільства, що перебувають під атакою небаченого дотепер буревія гібридної війни, у якій інформаційна складова є беззаперечною домінантою.
Петро Олексійович ніколи не був публічним політиком, перебуваючи у політиці не перший десяток років. Навіть в ході виборної кампанії про нього як про людину мало що було відомо. Найяскравішою ілюстрацією його нерозуміння важливості, значущості інформаційної складової, і, як наслідок, нехтування цим аспектом став вибір прес-секретаря. Найкомфортнішим для нього виявився Святослав Цеголко – абсолютна флегма, яку мало що у цьому світі здатне вивести із рівноваги.
Пригадую, на самісінькому початку війни я тролив президента у коментах: «Ви могли би на знак доброї волі подарувати Цеголка Дмітрію Анатолієвічу – вони би чудово разом спали на відкритті Олімпіади, спали на епохальних промовах Путіна, спали під камери преси і без них». Мені тоді, у перші тижні перших бойових дій, в голові не вкладалося – як це так? Після гіпершоку від Майдану націю вкинуто у ще більший шок зовнішньої агресії, анексії територій, війни. Президент мусить бути в телевізорі мінімум щотижня, його прес-секретар – щодня: роз’яснювати, заспокоювати, мотивувати. Що ми мали натомість? В принципі – те саме, що й зараз.
На цю вроджену рису характеру накралась «професійна деформація», а точніше – психологія топ-менеджера. Топ-менеджер не обговорюватиме прийняті ним стратегічні рішення із управлінцями нижчої ланки – це просто не їхній рівень компетенції. В цьому плані Рекс Тіллерсон – його рідний брат. Згадайте їхній сумісний вихід до преси у Вашингтоні: після коротких загальних слів, на численні запитання, що посипались від журналістів, Рекс кинув “We’re in discussions” – і повів Олексійовича геть від них. Це – типовий Тіллерсон.
Тут спостерігається пряма аналогія із ставленням чекістської верхівки Кремля до економіки. Не одноразово доводилось чути, що при спробі наближених до «істеблішменту» економістів довести до відома начальства, що треба би підкоригувати політику, бо «конь так нє ходіт», вони чули у відповідь: «Тебе куди поставили? На економіку? От і сиди мовчки, рахуй цифри». Петро Олексійович «поставив на інформацію» Стеця. Напевно, найгірший з усіх можливих виборів. Економіка – це те, що зрештою поховає Мордор (а точніше – небажання еліт збагнути вагу цього елементу у цілій конструкції), тоді як програна нами вчисту інформаційна війна щодня, щохвилини, щосекунди може коштувати нам держави.
Тарас Ганжа
Це відповідь на Право на помилку або «Закон Жареного Петуха»
